Аналіз традицій розвитку українського хорового мистецтва від давніх часів до наших днів. Особливості психологічного розвитку диригента-хормейстера як очільника та наставника хорового колективу. Знайомство з найвидатнішими українськими композиторами.
Аннотация к работе
Психологічна зрілість диригента-хормейстера як важлива запорука збереження традицій українського хорового мистецтваЗвернено увагу на причини непорозумінь і конфліктів в хоровому колективі і методи їх усунення, наголошено на важливій ролі вміння зберігати рівновагу і душевний спокій в непростій, емоційно насиченій роботі диригента-хормейстера, досліджено позитивний вплив мови-прім на покращення психологічного клімату в мистецькому колективі. Але, як показує досвід, диригенту-хормейстеру, крім відповідних знань, умінь, навичок, безпосередньо повязаних із професійною діяльністю, необхідно володіти здатністю забезпечувати “поліфонію спілкування” у колективі, домагаючись міжособистісної сумісності з урахуванням індивідуальних особливостей учасників (віку, національної приналежності, характеру, темпераменту тощо). В XV столітті в Україні зявляються співацькі абетки, був заснований придворний хор із 35-ти кращих співаків країни, більшість з яких були вихідцями з України. У 1738 році в українському містечку Глухові була відкрита “Співоча школа”, де отримали музичну освіту багато відомих українських музикантів, композиторів, співаків. Одним з них був Микола Ділецький, який в своїй праці “Мусікійська граматика” започаткував перші теоретичні позиції щодо розвитку співочого голосу Його традиції були продовжені в творчості відомих композиторів-хоровиків М.Працюючи над собою, розширяючи власні світоглядні горизонти, диригент, безумовно, свідомо і несвідомо впливає на колектив виконавців, яким керує, спонукаючи їх до внутрішніх психологічних змін.