Визначення психологічної суті та специфіки гандикапізму як негативного ставлення до депривованих дітей. Аналіз змістового та функціонального наповнення феномену гандикапізму в психічному розвитку дітей із обмеженими психофізичними можливостями.
Аннотация к работе
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГАНДИКАПІЗМУ ДЕПРИВОВАНИХ ДІТЕЙЯкраз вивчення особливостей гандикапізму як соціального явища та гандикапності як індивідуально-особистісного прояву, вочевидь, дозволить цілісно й багатогранно осмислити систему ставлень до осіб з особливими психофізичними проблемами, які перебувають в умовах пенітенціарного закладу. Зважаючи на серйозні загрози через трансформації нашого суспільства й насамперед воєнні умови психологічна специфіка гандикапізму та гандикапності особистості генералізує у науково-психологічній спільноті і масовій свідомості вкрай актуальний і недостатньо розроблений пласт проблем - ставлення до людини з психофізичними обмеженнями (у медико-психологічному трактуванні - з інвалідністю). Збільшення кількості молодих людей з інвалідністю внаслідок ран, отриманих на війні, в умовах виконання бойових завдань антитерористичної операції, зумовлює актуальність дослідження гандикапізму як ймовірного ставлення фізично здорових людей до інших людей з ознаками каліцтва. Здійснений вченим аналіз соціальних проблем інвалідизації у проблемному полі двох концептуальних соціологічних підходів: з погляду соціоцентристських теорій і на теоретико-методологічній платформі антропоцентризму, дозволив узагальнеити базові потулати, адже якраз ці теорії дають можливість підійти до вивчення проблеми гандикапізму через визначення специфіки ставлення соціуму до інвалідів - людей з психофізичними обмеженнями [6]. Отже, суспільство впливає на групу, а мала група, в свою чергу формує уявлення кожного свого члена про інвалідність зокрема, зумовлюючи позитивне чи негативне ставлення до людей з обмеженими можливостями.Депривована дитина з обмеженими можливостями повинна розглядатись як субєкт, що бере активну участь у реалізації програми власної соціально-психологічної реабілітації. В організаційному плані реабілітаційна діяльність повинна включати: розвиток духовних і фізичних здібностей депривованої дитини; сприяння в отриманні відповідної освіти, включаючи підготовку до неї; забезпечення умов для участі в житті суспільства дітей, чиї можливості остаточно визнані, як такі, що дозволяють навчання лише практичним навичкам; встановлення реального і комфортного контакту із зовнішнім світом; підтримка, підвищення і постійне відновлення фізичних і моральних сил, а також душевної рівноваги; полегшення побутових і житлових умов, організація і проведення вільного часу, повноцінна участь у громадському й культурному житті; необхідність включення в процес реабілітації й адаптації не тільки дітей, як пацієнтів, але і членів їхнього найближчого оточення; культивування зацікавленого осмислення депривованою дитиною не лише актуальних проблем і завдань, але й мотиваційно забарвлене моделювання себе в майбутньому. Безперечно, гуманістичний характер ставлення до дитини з обмеженими можливостями передбачає поступову відмову від терміну “дитина-інвалід” як дискримінаційної ідеї, що вже використовується світовою спільнотою, та запровадження до активного науково-функціонального і побутового вжитку таких категорій, як “дитина з обмеженими можливостями здоровя”, “дитина з відхиленнями в розвитку”, „неповносправна дитина” тощо.