Теоретичний та експериментальний аналіз проблеми становлення та структуризації емоційно-оцінного ставлення особистості до себе. Розробка комплексу психометрично обґрунтованих методів і процедур дослідження емоційно-оцінного ставлення особистості до себе.
Аннотация к работе
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І.МЕЧНИКОВА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наукКонтинуум теорій особистості та емпіричних підходів співвідноситься з поняттями «субєкт», «субєктне ядро», «самооцінка», «самовідношення», «емоційно-оцінне ставлення до себе» тощо. Досліджувана проблема емоційно-оцінного ставлення особистості до себе виступає в психології предметом розгляду у різних напрямках - особистісному (А.В.Петровський, 1993), діяльнісному та диференціально-психологічному (К.О.Абульханова-Славська, 1991), когнітивному (В.М.Аллахвердов,1999, А.В.Петровський, 1998; М.Г.Ярошевський, 1998), методологічному і психолінгвістичному (Л.К.Велитченко, 2008) тощо. Одні дослідники (І.Л.Пономаренко, 1999; Л.Б.Суслова, 1999) розглядають ступінь засвоєння соціальних норм; інші (А.В.Брушлінський, 1991; В.А.Петровський, 1999) - міру активності людини відносно власного життя в цілому і окремих його аспектів; низка авторів (А.В.Петровський,1998; В.І.Слободчиков,1999) вводять нові поняття, такі як субєктивна реальність, надситуативна активність субєкту; у інших основний акцент робиться на методологічному підході, центр якого утворює ідея субєктності людини і самодетермінація її буття в світі (Б.Ф.Ломов, 1984; В.А.Петровський, 1998). Принципово важливим для розуміння механізмів становлення особистості, яка зростає, є прийнятий в нашому дослідженні підхід до розуміння емоційно-оцінного ставлення субєкта до себе і як до процесу, і як до результату. Складність, багатогранність та недостатня досліджуваність основних структурних компонентів емоційно-оцінного ставлення особистості до себе та їхній взаємозвязок й зумовили актуальність теми нашого дисертаційного дослідження “Психологічні особливості емоційно-оцінного ставлення особистості до себе”.Не дивлячись на те, що теоретико-методологічне підґрунтя дослідження емоційно-оцінного ставлення особистості до себе складають провідні принципи системного, диспозиційного, феноменологічного (гуманістичного) підходів, основні положення системно-цільової концепції особистості та психології ставлень В.М.Мясищева, проведений порівняльний аналіз провідних теорій та визначень показав, що значущі для психології питання стосовно субєктного розмежування на «я» та «інші», чітка і достатньо диференційована структуризація ставлення особистості до себе та коло інших проблем, повязаних з розвитком самосвідомості індивіда розроблені в науці недостатньо. Підготовка та проведення теоретико-емпіричного дослідження емоційно-оцінного ставлення особистості до себе здійснювалося протягом трьох основних етапів: підготовчого (передекспериментального), етапу проведення експериментального дослідження та етапу обробки, аналізу та інтерпретації результатів), між якими існували відношення «субординації». Метод психолого-діагностичного обстеження включав в себе ряд психодіагностичних методик, спрямованих на дослідження основних структурних компонент емоційно-оцінного ставлення особистості до себе, а саме: методику дослідження самовідношення С.Р.Пантилєєва і В.В.Століна (МИС), тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О.Леонтьєва(СЖО), методику «Рівень субєктивного контролю» (РСК), розроблену Е.Ф.Бажіним, Є.А.Голинкіною і А.М.Еткіндом, тест-опитувальник самовідношення В.В.Століна, методику дослідження самооцінки С.А.Будассі. У третьому розділі «Емпіричне дослідження психологічних особливостей емоційно-оцінного ставлення особистості до себе» представлено результати дослідження емоційно-оцінного ставлення особистості до себе. Відповідно до цих принципів була виділена структура емоційно-оцінного ставлення особистості до себе, яка складається з двох основних компонентів: 1) загальні, глобальні показники особистості, які ми називаємо субєкт-обєктною підструктурою (глобальне самовідношення, цілі життя, тощо); і 2) часні показники, які ми називаємо субєкт-субєктною підструктурою (часткова самооцінка, локус контролю, самовідношення, диференційоване за самоповагою, аутосимпатією, самоінтересом и очікуваним ставленням до себе; рівень готовності до конкретних дій відносно свого «Я»), що в подальшому впливає на загальну інтеграцію особистості в систему мікросоціальних стосунків з оточенням.Проведений нами аналіз наукових першоджерел дозволяє говорити про існування трьох різних підходів в дослідженні ставлення особистості до себе: розуміння ставлення до себе як афективного компоненту самосвідомості (ставлення до себе в структурі самосвідомості); розуміння ставлення до себе як риси особистості (ставлення до себе в структурі особистості); розуміння ставлення до себе як компоненту саморегуляції (ставлення до себе в системі саморегуляції).