Психологічні особливості діагностики важковиховуваності - Курсовая работа

На сучасному етапі інтенсивного будівництва української правової держави, в умовах політичного напруження, економічної нестабільності, відбувається переписування основних моральних, духовних цінностей та поглядів у різних сферах громадської думки. Внаслідок не сформованості основних життєвих цінностей та хиткості етичних принципів, найбільш вразливими виявляються діти та підлітки. Нерідко підлітки проявляють бездуховність, аполітичність, відсутність почуття відповідальності за свою поведінку, втрачають інтерес до навчання, знань. Вже в підлітковому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми неблагополуччя у формуванні особистості, констатувати появу "важких", агресивних дітей, які за відсутності відповідної соціально-педагогічної роботи, поступово перетворюються на правопорушників, злочинців. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих - 90 злочинів.Успішність виховання залежить не тільки від вихователя, його особистих якостей, педагогічної майстерності, але й від самих вихованців, їх готовності сприймати виховні впливи. Нерідко вчителеві, вихователю, батькам доводиться стикатися з дітьми які не сприймають його слів, не зважають на поради і зауваження, а то й відкрито виявляють антипатію і ворожість. Важковиховувані - це категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов зявляється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки. Виявляються вони у формі вчинків, конфліктів з іншими учнями, вчителями й батьками, безвідповідальному ставленні до навчання, громадських доручень, ігноруванні вимог дорослих, пропусках уроків, а у більш серйозних випадках - у втечах із дому, крадіжках хуліганстві, вживання алкоголю тощо. По-перше, не всі діти, які порушують норми поведінки є важковиховуваними; по-друге, безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, неприязнь до школи взагалі далеко не завжди повязані з важковиховуваність; по-третє, ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається тим, як часто він порушує норми поведінки та наскільки серйозні ці порушення.Ускладнення, з одного боку, світу, в якому ми живемо, а з іншого - самої людини, зумовило зростання актуальності всіх питань, повязаних з вихованням, і зокрема проблем та особливостей психодіагностики важковиховуваності. Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем "важких дітей", одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктувала та диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу. Мясищев), був використаний для діагностики типів характеру, тому оцінка випробуваним своїх відносин виявилася більш обєктивною і надійною, ніж дані досліджень, в яких підлітку пропонують самому відзначити у себе ті чи інші риси характеру. При значній вираженості основні риси характеризують особистість в цілому. Продуктивним є і тест "ВВНД" (властивості вищої нервової діяльності), що його успішно використовують психологи вже понад 15 років.Спираючись на різні кризові явища, які відбуваються у сучасному суспільстві проблема важковиховуваності постає у наш час досить гостро. На сучасному етапі існує багато класифікацій типів важковиховуваності і так само існує багато підходів щодо їх діагностики. Оскільки, кожному девіантному підлітку властивий свій набір відхилень у поведінці: пропуски уроків, фізичне насильство над однолітками, грубість у спілкуванні, ворожість до людей, нехтування обовязками, агресивна протидія педагогічним вимогам, недовіра до батьків та вчителів, завищена самооцінка та рівень домагань. Практичному психологу важливо дослідити їхній генезис, тобто дати відповіді на запитання: "звідки?", "чому?", іншими словами провести діагностику. В свою чергу, діагностика типів важковиховуваних складається з ряду етапів: Перший етап - бесіда з дитиною.Метою нашого дослідження стало вивчення особливостей діагностики типів важковиховуваності. 2) результати анкет по визначенню типу важковиховуваності, які були заповнені класними керівниками учнів 8 та 9 класів. Обєктом нашого дослідження стали учні 8 класу в кількості 27 осіб та учні 9 класу в кількості 19 осіб. 3. заповнення класними керівниками карти по визначенню типу важковиховуваності тих учнів у яких був виявлений певний ступінь девіантної поведінки; Зміст анкети враховує наступні параметри: навчання (питання 1-3), дисципліна (питання 4-6), суспільно-трудова активність (питання 7-9), стосунки з класом (питання 10-12) і асоціальні прояви (13-15).Як обєкти виступили 46 підлітків - учні 8 класу в кількості 27 осіб у віці 13-14років, та учні 9 класу в кількості 19 осіб у віці 14-15 років, Пролетарської ЗОШ №2. За результатами анкети п

Зміст

Вступ

Розділ 1. Аналіз проблеми психодіагностики важковиховуваності

1.1 Поняття про важковиховуваність. Типи важковиховуваних дітей

1.2 Аналіз підходів до психодіагностики важковиховуваності

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Психодіагностичне дослідження важковиховуваності

2.1 Організація та методика психодіагностичного дослідження

2.2 Аналіз результатів психодіагностичного дослідження важковиховуваності

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Спираючись на різні кризові явища, які відбуваються у сучасному суспільстві проблема важковиховуваності постає у наш час досить гостро.

На сучасному етапі існує багато класифікацій типів важковиховуваності і так само існує багато підходів щодо їх діагностики.

Оскільки, кожному девіантному підлітку властивий свій набір відхилень у поведінці: пропуски уроків, фізичне насильство над однолітками, грубість у спілкуванні, ворожість до людей, нехтування обовязками, агресивна протидія педагогічним вимогам, недовіра до батьків та вчителів, завищена самооцінка та рівень домагань. Практичному психологу важливо дослідити їхній генезис, тобто дати відповіді на запитання: "звідки?", "чому?", іншими словами провести діагностику. Лише тоді можна вирішувати завдання профілактики, консультування і корекції. В свою чергу, діагностика типів важковиховуваних складається з ряду етапів: Перший етап - бесіда з дитиною. Головне в ході бесіди - встановлення з нею контакту. Якщо це не вдається, слід переходити до застосування проективних методик, не зачіпаючи більш ті теми, які є аффектогенними зонами, і не навязуючи дитині контакт.

Другий етап - діагностичне обстеження. Практично завжди цей етап здійснюється спільно з першим. Бесіда та діагностичне обстеження неповинно тривати більше ніж 60-90 хвилин для підлітка і 35-50 хвилин для дітей молодшого віку.

Третій етап - аналіз результатів, формування попереднього аналізу.

Четвертий етап - перевірка правильності постановки діагнозу, відповідність його поведінковим проявам дитини. Пятий етапамом являється остаточна постановка діагнозу і розробка програми психокорекційної роботи.

На сучасному етапі розвитку психодіагностики як науки, блок методик для виявлення девіантної поведінки доволі різноманітний. Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методики, і спеціальні тести, і їх поєднання.

Таким чином, виходячи з вище сказанного, ми можемо побачити, що проблема девіантної поведінки була досить актуальною у всі часи. І на даний момент вже існує досить багато методик для успішної діагностики причин і винекнення важковиховуваності. В свою чергу, успішна психодіагностична робота дає міцне підгрунття для подальшої роботи з важковиховуваними дітьми. Знаючи типи характеру, психологічні особливості кожного з них, форми девіантної поведінки, до яких вони схиляються і провокують причини, психолог або соціальний педагог зможе набагато більш ефективно будувати і профілактичну, і корекційну роботу. А, отже, шанси допомогти, так званим "важким дітям", зростуть.