Діалогове спілкування як предмет наукового аналізу. Методика емпіричного вивчення психологічних детермінант діалогового спілкування. Психологічні особливості діалогу. Психологічні умови, що детермінують стильові властивості педагогічного спілкування.
Аннотация к работе
Вирішення цих завдань залежить від послідовної демократизації та гуманізації взаємин учасників педагогічного процесу, що, в свою чергу, вимагає переходу від монологічного до діалогічного характеру спілкування вчителя з учнями. В той же час цілий ряд аспектів діалогового спілкування в педагогічній діяльності залишається недостатньо вивченими, зокрема, відсутні спеціальні дослідження психологічних детермінант, що зумовлюють діалогічність спілкування вчителя з учнями. Ефективність формування у студентів підготовленості до діалогового спілкування з учнями залежить від впровадження у навчально-виховний процес вузу спецкурсу, метою якого має бути розвиток професійно значущих якостей особистості майбутнього вчителя, а методика вивчення має забезпечувати перетворення їх у субєктів учіння, що, у свою чергу, створює сприятливі умови для концептуального розвитку мислення, формування рефлексивного ставлення до професійної діяльності, вироблення комунікативної компетентності. Відповідно до предмета, мети та гіпотез визначено такі завдання дослідження: проаналізувати сучасний стан розробки проблеми діалогового спілкування між вчителем та учнями в науковій літературі та сформулювати на цій основі вихідні теоретичні засади дослідження; зясувати психолого-педагогічні показники діалогового спілкування в педагогічному процесі, визначити психологічні механізми ефективності діалогового спілкування вчителя і учня, експериментально дослідити взаємозвязки між характером педагогічного спілкування та виділеними чинниками. визначити психолого-педагогічні умови продуктивності формування у майбутніх вчителів підготовленості до діалогічного спілкування з учнями.Так, діалог є: 1) первісною, родовою формою людського спілкування, яка визначає належний психічний розвиток особистості; 2) провідним чинником цього розвитку, що забезпечує функціювання механізму інтеріоризації, внаслідок чого вихідна зовнішня взаємодія в системі “людина - людина” переходить у внутрішній план, визначаючи тим самим індивідуальне (“інтерсубєктне” за змістом) “Я” особистості, її психологічну своєрідність; 3) принципом і методом вивчення особистості; 4) процесом, що розгортається за своїми законами та власною внутрішньою динамікою; 5) вищим рівнем організації відносин і спілкування між людьми, найбільш органічним “міжсубєктній” природі людської психіки, а тому найбільш оптимальним для нормального психічного функціювання та особистісного розвитку, реалізації потреб людини; 6) найефективнішим методом педагогічних, психокорекційних та тому подібних впливів; 7) творчим процесом. Баграмянц) різні підходи до пояснення сутності феномену педагогічного спілкування: 1) як поведінки, представленої реакціями педагога та учнів (біхевіоризм) ; 2) як міжіндивідуальних контактів, виявлених і упорядкованих у ситуаціях, до яких попадають вчитель та учні під час навчання (психоаналіз) ; 3) як міжособових взаємин, що створюють можливості для особистісного зростання (самоактуалізації) вчителя та учнів (гуманістична психологія) ; 4) як інструменту розвитку інтелектуальних умінь та навичок учня, формування його когнітивних структур, норм і цінностей (когнітивна психологія) ; 5) як системи взаємодій у процесі вироблення і зміни соціальних значень та ситуацій педагогом та учнями (інтеракціонізм). Так, діалогічність спілкування з учнями повязана з педагогічним оптимізмом, опорою на позитивний потенціал особистості дитини і учнівського колективу, впевненою відкритістю, щирістю і природністю у спілкуванні; безкорисливою чуйністю і емоційним прийняттям учнів як партнерів по спілкуванню, прагненням до взаєморозуміння і співробітництва; вона забезпечує поєднання доброзичливості з довірою до самостійності школярів; глибоке і адекватне сприймання і розуміння поведінки учнів, їх особистих проблем, врахування полімотивованості їх вчинків; цілісний вплив на особистість школяра та її ціннісно-смислові орієнтації; передачу соціального досвіду як особистісно прожитого знання тощо. У третьому розділі - “Характеристика психологічних детермінант діалогового спілкування в педагогічному процесі” - аналізуються результати експериментального дослідження психологічної детермінації діалогічності спілкування вчителя з учнями, уточнюються і конкретизуються основні психологічні механізми, що забезпечують діалогічність педагогічного спілкування, а також описується формуючий експеримент, спрямований на формування у майбутніх вчителів готовності до діалогового спілкування з учнями. Таким чином, вчителі насамперед підкреслюють роль тих якостей, що в цілому притаманні професійно-педагогічному спілкуванню, а експерти і учні наголошують на значенні тих, що характеризують діалогічність спілкування педагога з учнями.