Ознайомлення з головними практичними психогігієнічними рекомендаціями різних галузей психогігієни. Аналіз суті психотерапії – взаємодії між одним чи кількома пацієнтами і психотерапевтами з метою лікування порушень поведінки чи хворобливих станів.
Аннотация к работе
Тема: «Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії»Одна із ланок просвітницької роботи медиків полягає в розповсюдженні загальних медичних знань, здійсненні психогігієнічних заходів серед широких верств населення. Зберегти те, що дала нам природа, намагатися використовувати наявний у нас потенціал для повноцінного і гармонічного життя повинно бути природним прагненням кожної людини. Однак далеко не завжди і не усі професіонали керуються цим правилом, по-перше, для збереження власного психічного здоровя і продуктивної діяльності, по-друге, збереження психічного здоровя іншої людини. На необхідності підтримання власного душевного здоровя і рівноваги у взаємодії з оточуючим світом замислювались ще античні мислителі: Демокрит підкреслював значення для психіки людини «хорошого врівноваженого життя», Епікур називав це «атараксією» - спокоєм мудрої людини. В сучасному суспільстві, поряд із охороною здоровя, релігійними інституціями і освітою, функцію укріплення і утримання психічного здоровя особистості і суспільства в цілому намагаються взяти на себе різні нетрадиційні напрямки медицини і галузі культових знань.Окрім того виділяють психогігієну діяльності: психогігієну розумової і фізичної праці, психогігієну навчання і виховання, психогігієну спортивну, інженерну, військову тощо. Психогігієна зрештою стосується практично усіх аспекті людського життя і діяльності. В сексуальному вихованні: вчасно інформувати підлітків, робити це правдиво і тактовно, не супроводжуючи пояснення таємничістю і соромливістю, не приховуючи того, що секс вносить в життя також проблеми, напруження і невпевненість, виховувати в молодих людях відповідальність в цьому аспекті свого життя. Особливо значення психогігієна має в професіях, що мають високий ризик професійної деформації та емоційного вигоряння (медики, правоохоронці, вчителі тощо). Робиться наголос на активному відпочинку, тобто на таку діяльність, що є контрастною, протилежною тій діяльності, котрою людина займається на роботі: для працівника розумової праці - це фізичні вправи, фізична робота, спорт, заняття мистецтвом; для людей, що працюють фізично відносне більше значення має пасивний відпочинок, фізичний спокій з розслабленням мязів та діяльність, що потребує розумового напруження: читання, телебачення, настільні ігри тощо.Психопрофілактика являє собою розділ загальної профілактики. Слід однак дещо розширити це визначення: не лише профілактика психічних захворювань, а й особистісних і професійних криз, що можуть бути наслідком деформуючого впливу професійної діяльності чи деформованого спеціаліста. Багато спеціалістів відмічали подвійне ставлення населення до профілактики: з одного боку, бажання бути здоровим, страх перед недугою, з іншого - потурання шкідливим звичкам, бажання отримати від життя якнайбільше задоволень і зручностей, страх перед можливими неприємними процедурами, повязаними з профілактичними заходами. В психопрофілактиці велику роль відіграють загальні профілактичні заходи: профілактика інфекційних захворювань, травматизму, інтоксикацій, алкоголізму, наркоманії і токсикоманії. На предмет здатності викликати травматизацію вивчається професія в цілому (особливості професійної діяльності, професійне середовище), оточуюче середовище, сімейні взаємостосунки та особистісні характеристики індивідів.Під психотерапією в широкому сенсі слід розуміти лікування порушеної діяльності організму психологічними засобами: словом, мімікою, цілеспрямованим використанням зовнішнього середовища. В російськомовній літературі найчастіше зустрічається визначення, згідно котрому психотерапія являє собою систему лікувального впливу на хворого, опосередковану через психічну сферу (Б.В.Михайлов, 1998). В сучасній німецькомовній літературі більше побутує таке визначення психотерапії: Психотерапія - це взаємодія між одним чи кількома пацієнтами і одним чи кількома психотерапевтами (відповідно освіченими і підготовленими) з метою лікування порушень поведінки чи хворобливих станів (переважно психосоціальної природи) психологічними засобами (зокрема шляхом комунікації, як вербальної, так і невербальної), із застосуванням доступних хворому прийомів, з цілком визначеною метою і на основі теорії нормальної і аномальної поведінки (H.H.Strotzka, 1982). Про створення психотерапевтичних індивідуальних особистих і неповторних стосунків і процесу, котрий психотерапевт спрямовує так, щоб результатом його було усунення симптомів хвороби або ж навіть така корекція особистості, щоб запобігти відновленню симптомів в подальшому. Психотерапевт може підсилити дію психотерапії тим, що створює психотерапевтично дієве середовище, що може полягати у лікувальному лікарняному середовищі або ж у власному життєвому середовищі хворого.