Наявність тісного амбівалентного зв’язку між авторськими інтенціями та наративними стратегіями як поняттями і формально-змістовими засобами організації прозових творів В. Винниченка. Домінантні інтенції ранньої, зрілої і пізньої прози письменника.
Аннотация к работе
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукУ дисертації, оперуючи методологічними проекціями - феноменології, архетипної критики, наратології, - проаналізовано явні, імпліцитні, внутрішні та зовнішні авторські інтенції, наративні стратегії як засоби вираження художньої свідомості В. Простежено авторську установку на зображення психології людини та ментальних символів національної культури, а також визначено особливості вираження субєкта наративу і функції наративних стратегій (наративний час, комунікація наратора з читачем) у прозі В. Винниченка 1907-1920 рр. Виокремлено способи обєктивації інтенції щастя та національних архетипів; завдяки наративному методу досліджено типи нарації, дискурсивні форми передачі мовлення, види авторської комунікації у період створення політично-філософських романів (1921-1951 рр.). The thesis work is dedicated to the research of problem as per functional characteristics of interpenetration of notions meanings «author intentions» (intents, mindset) and «narrative strategies» as exemplified by early (1901-1906), psychological (1907-1920) and emigrant (1921-1951) prose of V. Vynnychenko. This ambitendency appears in different forms and means in Ukrainian modernistic prose, and especially in prose works with represented hypertrophic authors «I».The special nature of functional relation between author intentions and narrative strategies in terms of notions and formal-substantive aspects of V.Винниченка є феноменальним явищем в українській літературі, яке цікавило дослідників часів критичної рецепції початку ХХ століття, пострадянського періоду і сьогодення, позначеного найновішими аналітичними підходами. Шумило) дають можливість вирішувати питання приналежності творчості В. Категорії «автор» і «наративність» у працях науковців розглядалися як континуум автор-персонаж в «амбівалентній» позиції (В. Мета роботи - довести наявність тісного амбівалентного звязку між авторськими інтенціями та наративними стратегіями як поняттями і формально-змістовими засобами організації прозових творів В. Винниченка. Методами дослідження є: архетипний аналіз текстів, який використовується для виокремлення низки образів, що переходять із твору в твір; феноменологічний підхід до розвязання проблеми інтенцій дає можливість визначити дійсні та приховані наміри В.У першому розділі «Вивчення стану розробки проблеми авторських інтенцій та наративних стратегій» проаналізовано теоретичні джерела, в яких ґрунтовно представлений розгляд проблем: автор, наратор і категорія «авторські інтенції». У підрозділі «Проблеми інтенцій автора в художньому тексті» простежено за інтерпретацією поняття «інтенція» в основному у філософії. Бахтін вважав, що автор у художньому творі є естетичним обєктом, який активно виявляє свій намір, позицію та оцінку зображуваної дійсності. Вореном визначені такі групи: герой викладає свою історію, виявляючи при цьому внутрішню точку зору; свідок із зовнішньої перспективи викладає історію героя; автор-аналітик (всезнаючий автор) викладає історію через внутрішнє бачення; автор викладає історію ззовні, осягаючи події через зовнішню точку зору. Серед них найчастіше у прозі цього періоду зустрічаються: сила природи - сонце («Студент», «Дим», «Зіна», «Промінь сонця»), зорі й місяць («Голод», «Купля», «Терень»), архетип Тіні («Студент», «Голод», «“Уміркований” та “щирий”», «Дим», «Чесність з собою», «Чудний епізод», «Рабині справжнього», «Таємна пригода», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Купля», «Промінь сонця», «Терень»), інстинкт життя («Голод», «Дим», «Момент», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Промінь сонця»), архетип смерті («Момент», «Чесність з собою»), фольклорні та національно-побутові образи («Дим», «Момент», «Хто ворог?», «Записна книжка», «Зіна», «Купля», «Терень»), архетип Аніми й Анімуса («Момент», «Зіна», «Чесність з собою», «Рабині справжнього», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Купля»), трансформований архетип Вічної дитини («Зіна», «Момент», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»), архетип Матері («Зіна», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»), архетип «Батьківщини-матері» («“Уміркований” та “щирий”», «Момент», «Зіна», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»).Винниченка дає можливість визначити особливості авторського відтворення дійсності у поступі від обєктивної реалістичної гетерогенності до субєктивної модерністської гомогенності свідомості.