Літературно-критичний дискурс з приводу різножанрової прози Миколи Вінграновського. Виділення із праць авторитетних сучасних зарубіжних наратологів ключових концептів і слів-термінів наратологічного дискурсу. Поняття "художня майстерність прозаїка".
Аннотация к работе
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКАРобота виконана на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. вінграновський прозаїк майстерність наратологічний ГРОМЯК Роман Теодорович, Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, ГАЛИЧ Олександр Андрійович, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української літератури; ЦАРИК Любов Іванівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри історії української літератури. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м.Названі аспекти і питання є предметом регулярних обговорень у міжкафедральній лабораторії славістично-методологічних студій при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, в яких беруть участь і філологи Тернопільського економічного університету. Звуження обсягу поняття “художня майстерність” повязане з творчістю якогось митця чи окремого твору і в такому разі використовуються номінації: “Майстерність Франка”, “Франко - майстер слова”, “майстерність твору”, “майстерність оповіді”, “майстерність композиції” і т. п. Ці та інші контексти і словосполуки, терміносистеми при всій їхній метафоричності інспірували і наш намір скористатися аналогіями й усталеними тепер парадигмами: ми зважилися досліджувати знайомий із щоденного слововжитку феномен крізь призму раніше вже апробованих уявлень і понять, а то й ідеологем чи міфем, засобами яких спробували верифікувати, увиразнити риторичність цього квазі-терміна - “художня майстерність”. Натомість проза - новели, оповідання, повісті і роман “Северин Наливайко”, зявляючись друком з 1960 року (“Президент”), впродовж 20 літ привертала увагу дослідників врядигоди, хоча вже ранні оповідання “Бинь-бинь-бинь...” (1964), як і пізніше “Наш батько” (1980), наче передвіщали той “вибух” прозової неординарності М.Вінграновського, що продемонстрував роман “Северин Наливайко” (1991). Дисертація виконувалася у річищі комплексної теми “Проблеми рецептивної поетики, наратології і транслаторики в українсько-зарубіжних літературних звязках”, яка розробляється групою філологів Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка при співучасті працівників міжкафедральної лабораторії славістично-методологічних студій (№ державної реєстрації 0105U000718).У першому розділі “Поняттєво-термінологічні основи дослідження “майстерності прозаїка” простежуються основні тенденції розуміння літературознавчого терміна “художня майстерність”, і здійснена спроба експлікації поняття “художня майстерність прозаїка”, пропонується застосування сучасної наратологічної термінології як засобу інтерпретації художньої прози Миколи Вінграновського. Констатуємо, що термін “художня майстерність” (і похідні від нього - “майстерність поета”, “майстерність прозаїка”, “майстерна композиція”, “майстер оповіді”, “майстер характеротворення” і т.п.) склався в традиційному літературознавстві і широко побутував ще в літературознавчих школах ХІХ століття. Зосереджуючи увагу на таких явищах і аспектах як взаємостосунки між автором і субєктом мовлення, співвідношення тексту наратора і тексту персонажа, оповідні інстанції (зокрема, абстрактний автор, абстрактний читач, фіктивний наратор, фіктивний читач (нарататор), як точка зору (фокалізація), типи наратора, наративні трансформації, проблема інтерференції тексту наратора і тексту персонажа, еквівалентність і т.і.), дисертант цією термінологією далі оперує, аналізуючи прозу М. Вінграновського. У другому розділі “Різновекторність художнього світу митця (Прозова спадщина Миколи Вінграновського)” простежується зміна і співіснування літературознавчих парадигм майже за 50 років, коли публікував свої твори М.Вінграновський. Вінграновського: повість “Первінка” і новели “Бинь-бинь-бинь”, “Наш батько”, “Женя”) проаналізовано чотири тексти, які за своїм хронотопом співіснували у фізичному реальному світі періоду Другої світової війни; той історичний період репрезентований памяттю про воєнне і післявоєнне буття на півдні України, а память як психологічна категорія через модус спогадів (пригадування, згадування) стала засобом розгортання нарації, творцями якої були різновікові субєкти - підлітки і дорослі люди.