Виділення системних філософсько-естетичних рис європейського модернізму 1900-1930 рр., жанровий, стилістичний, семантичний "код" роману і новели. Дослідження художньої трансформації роману та внеску Джойса в процес модернізації європейської літератури.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, в.о.професора Висоцька Наталія Олександрівна, Київський державний лінгвістичний університет, кафедра теорії та історії світової літератури, в.о.професора доктор філологічних наук, професор Денисова Тамара Наумівна, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України В роботі визначається специфіка внеску Джеймса Джойса у розвиток літератури ХХ століття; досліджується характер його новацій та експериментування в контексті історичної своєрідності основних художніх напрямів англійської та європейської літератури ХІХ і ХХ ст. Виділено системні філософсько-естетичні риси європейського модернізму 1900-1930 рр., жанровий, стилістичний, семантичний “код” модерністських роману і новели (А.Жід, М.Пруст, Дж.Джойс, В.Вульф, Д.Г.Лоренс); дослідження художньої трансформації роману та новели призводить до уточнення характеру внеску Джойса в процес модернізації європейської літератури ХХ ст. модернізм джойс художній роман В дисертації уточнюються історико-літературні та теоретичні уявлення про поетологію модернізму і про творчість Джойса як одного з її творців і класиків; йдеться про обєктивно-субєктивну поетику “Дублінців”, про створення Джойсом жанру “роману-портрета”, про новаторський підхід до образу людини в триптиху про Стівена Дедала, про наслідування і водночас подолання романних канонів у міфологізованому і водночас сучасному просторі “Улісса”, про продовження новацій у художньому підході до людини в “Поминках за Фіннеганом”.Розуміння впливу Джойса на літературу, суті його новаторства, місця в історії модернізму, - над усім цим у вітчизняній науці, як і в науці країн СНД, і досі тяжіє ідеологічний осуд 1930-х років, і це тому, що з-під тягаря такого осуду не вийшов ще і модернізм у цілому. Справа ускладнюється ще й гострою дискусійністю питань, повязаних з модернізмом, не тільки в українській та російській, але і в міжнародній науці - починаючи з датування, співвідношення модернізму та авангарду, оцінки різних течій модернізму і закінчуючи місцем певних митців та творів і в історії модернізму, і в історії літератури в цілому. На цьому шляху велике значення мають високий теоретичний рівень аналізу співвідношення модернізму та інших напрямів у роботах Д.Наливайка, Д.Затонського, Т.Денисової; витонченість аналізу тексту, поетологічні зіставлення художнього світу Джойса і Вульф, Джойса і сучасного роману (І.Влодавська, Н.Жлуктенко, Л.Скуратовська). Мета дослідження полягає у зясуванні художньої специфіки новаторства Джойса як ініціатора й класика модернізму, що передбачає як висвітлення загальних рис поетики й семантики (“коду”) модернізму, так і аналіз індивідуального ідейно-естетичного внеску Джойса в історію світової новели та роману, а також теоретичне осмислення процесів жанрової трансформації та оновлення образного мислення. Предметом дослідження обрано всі створені Джойсом або оновлені ним прозові жанри, що складають систему його творчості як модерніста (“епіфанії”, есе, новели, “роман становлення”, “роман митця”, “міфологічний” роман), а також провідні твори європейської модерної прози - романи, новели, есе А.Жіда, М.Пруста, В.Вульф, Д.Г.Лоренса і зразки класичної та сучасної літератури, від яких вони відштовхувалися (Менген, Діккенс, Троллоп, Гарді, Єйтс).Це проблема “розмежування”, диференціації протилежних за інтенціями і художніми результатами течій у мистецтві ХХ ст., відомих під загальною назвою “модернізм”; питання про історичні межі, датування початку і кінця, про суспільно-історичні основи “класичного” модернізму 1890-1930 рр. (роман і поезія, А.Жід, М.Пруст, Дж.Джойс, В.Вульф, Т.С.Еліот, Е.Паунд, Д.Г.Лоренс і інші); про співвідношення модернізму та авангарду і з точки зору постійних закономірностей літературної динаміки, і в конкретній літературній ситуації 1900-1930 рр. Дисертант виявляє основні характерні риси семантичної та поетологічної системи модернізму, в деяких ключових позиціях полемізуючи з такими теоретиками, як Д.Фоккема, Е.Ібш, Р.Шеппард. Аналіз творів Пруста, Джойса, Вульф, Лоренса виявляє перевагу іншої закономірності: це герой в його звичайній людяності, яка може набувати різних форм, але є глибинно притаманною людині як такій: до цього тяжіють зусилля Пруста змалювати “машину” психіки; намір Лоренса виявити “вуглець”, спільний для людей-“діамантів” і людей-“вугілля”; звичайні “дублінці” Джойса і звичайна “місіс Браун” Вульф.