Розробка кримінально-правового визначення провокації злочину. Обґрунтування висновків щодо сутності діяльності провокатора та спровокованої особи, вирішення питань їх відповідальності. Рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Бандурка Олександр Маркович, Київський міжнародний університет, радник-наставник ректора, академік кандидат юридичних наук, професор, Тютюгін Володимир Ілліч, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ МВС України (49005, м.Водночас для досягнення відповідних цілей вони нерідко використовують незаконні, хоча й ефективні засоби, зокрема повязані з провокацією злочинів з метою подальшого викриття спровокованих осіб. За межами кримінально-правового регулювання залишились інші злочини, які також можуть бути спровоковані. Переважна більшість вчених у своїх дослідженнях приділяли увагу тільки характеристиці провокації хабара, як спеціального виду злочину у сфері службової діяльності, або коротко зупинялися на аналізі провокації в рамках вивчення спеціальних питань відповідальності за співучасть у злочині. У звязку з цим у правозастосовчій практиці виникають проблеми, повязані з кваліфікацією дій особи, яка вчинила провокацію, а також особи, яка вчинила спровокований злочин. На базі результатів дослідження сформульовано нові наукові положення, висновки та рекомендації, з яких: Вперше: - на підставі аналізу обєктивних та субєктивних ознак запропоновано авторське кримінально-правове визначення провокації злочину, під якою розуміється завідоме створення особою обстановки, що викликає вчинення іншою особою злочину, або співучасть у такому злочині з метою її викриття, шантажу або заподіяння іншої матеріальної чи нематеріальної шкоди такій особі;За першим критерієм виділяються наступні види способів провокації злочинів: 1) способи провокації, що повязані з виконанням провокатором певної ролі співучасника і які в свою чергу автор розподіляє на: а) провокацію шляхом підбурювання особи до вчинення злочину або співучасті у ньому (шляхом переконання особи вчинити злочин, застосування фізичного або психічного примусу); б) провокацію шляхом організації злочину; 2) способи провокації, що не повязані з виконанням провокатором певної ролі співучасника, тобто інше створення обстановки, яка викликає намір вчинити злочин або взяти участь у його вчиненні, і які включають: а) вчинення фізичних дій, що створюють обстановку, яка викликає намір вчинити злочин (наприклад, провокація необхідної оборони); б) вчинення інформаційних дій, що створюють обстановку, яка викликає намір вчинити злочин (така провокація може вчинюватися за допомогою словесної форми передачі інформації (усно чи письмово), а також шляхом вчинення конклюдентних (смислових) дій. На цій підставі автор доходить висновку, що аналіз вини діяльності провокатора злочину слід проводити на підставі окремого аналізу його психічного ставлення до власних дій та до наслідків, що настали в результаті провокації: 1) відносно створення обстановки, відповідних обєктивно-предметних умов, - з боку провокатора можливий тільки прямий умисел; 2) відносно наслідків у вигляді виникнення наміру у особи вчинити злочин або взяти участь у його вчиненні - з боку провокатора можливий також тільки прямий умисел; 3) до наслідків у вигляді вчинення спровокованою особою злочину або виконання ролі будь-якого співучасника у ньому - з боку провокатора має місце також прямий умисел; 4) до суспільно небезпечних наслідків, що настали в результаті вчинення діяння спровокованою особою, - з боку провокатора можливі наступні варіанти психічного ставлення: а) прямий умисел, при якому провокатор бажає настання суспільно-небезпечних наслідків у результаті діяння особи, яка була спровокована; б) непрямий умисел, при якому провокатор свідомо допускає настання суспільно-небезпечних наслідків у результаті діяння особи, яка була спровокована; в) необережність, при якій провокатор легковажно розраховував на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, що настали в результаті діяння особи, яка була спровокована, або не передбачав, хоча повинен був і міг їх передбачити. Звертається увага на те, що при провокації злочину можливий як двосторонній, так і односторонній субєктивний звязок між провокатором та спровокованим, але обовязково провокатор має бути поінформований, що своїми діями викликає намір у іншої особи вчинити злочин або взяти участь у його вчиненні. Така шкода може мати як матеріальний (наприклад, коли провокатор діє з метою шантажу спровокованого і отримання вигод майнового характеру, заподіяння фізичної шкоди спровокованій особі), так і нематеріальний характер (коли провокатор діє з метою притягнути особу до кримінальної відповідальності, заподіяти моральну шкоду спровокованій особі шляхом доведення відомостей про її протиправну поведінку до відома родичів, близьких осіб та ін.).