Аналіз законодавчих і відомчих актів МВС України, що регулюють діяльність слідчого. Виявлення впливу недоліків врегулювання його процесуального статусу на правозастосовну практику. Дослідження статусу органів досудового розслідування іноземних держав.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права „КРОК”, проректор з наукової роботи Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Михайленко Олександр Романович, Академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії і практики прокурорської діяльності кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сірий Микола Іванович, Інститут держави і права ім.3 Конституції України, людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Так, протягом багатьох років залишаються типовими недоліками роботи слідчих: порушення принципу всебічності, повноти та обєктивності дослідження всіх обставин справи, незаконне і необґрунтоване порушення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченого, невідповідність сформульованого обвинувачення на досудовому слідстві змісту обвинувального висновку, порушення процесуальної форми проведення окремих слідчих дій, що є причиною повернення судами кримінальних справ на додаткове розслідування. провести комплексний аналіз теоретичних напрацювань, законодавчих і відомчих актів МВС України, що регулюють діяльність слідчого, а також проектів нового КПК України та Закону України „Про статус слідчих”; Основу складає діалектичний метод пізнання розвитку явищ та процесів у взаємозвязку та взаємообумовленості, що дало змогу автору розкрити поняття процесуального статусу слідчого і визначити його структурні елементи на основі аналізу співвідношення таких дефініцій, як „правовий статус особи”, „загальний, галузевий, спеціальний правовий статус”, „правовий статус службової особи”, ґрунтуючись при цьому на таких філософських методах як аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні, з урахуванням положень чинного кримінально-процесуального законодавства, проектів нового КПК України та Закону України „Про статус слідчих”, що перебувають на обговоренні Верховної Ради України, історичного досвіду становлення та розвитку слідчих органів на території України, яка входила до складу Російської імперії, досвіду побудови та функціонування органів досудового розслідування зарубіжних країн, визначено поняття процесуального статусу (положення) слідчого, виокремлено структурні елементи цього поняття, проведено комплексне дослідження недоліків законодавчого закріплення положення слідчого, запропоновано шляхи його вдосконалення.У підрозділі 1.1 „Поняття та сутність процесуального статусу слідчого” для виявлення сутнісних ознак і формулювання цього поняття дисертант вдається до аналізу положень загальної теорії права щодо дефініцій „правового статусу”, „правового положення особи”, а також співвідношення загального, галузевого та спеціального правових статусів і доходить висновку, що їх серцевину утворюють права, свободи та обовязки, які закріплені в Конституції і відповідному галузевому законодавстві (С. З огляду на вищезазначене і керуючись вимогами, що ставляться для формулювання понять, дисертант визначає процесуальний статус слідчого як систему закріплених у кримінально-процесуальному законі функцій, прав і обовязків, процесуальних гарантій діяльності та відповідальності слідчого за порушення норм цього закону, що відображає його фактичне положення у взаємовідносинах з іншими учасниками кримінального процесу в ході провадження досудового слідства. У підрозділі 1.2 „Процесуальний статус судового слідчого в дореволюційному законодавстві Російської імперії та його наукова інтерпретація” зазначається, що процеси демократизації в Росії у другій половині ХІХ століття знайшли відображення в кримінально-процесуальному законодавстві взагалі та процесуальному положенні органів розслідування зокрема. На основі аналізу положень Наказу судовим слідчим 1860 р., Наказу поліції про проведення дізнання в подіях, що можуть містити в собі злочин чи проступок 1860 р., Статуту кримінального судочинства 1864 р., та інших нормативних актів дисертант дійшов висновку, що процесуальний статус судового слідчого включав елементи, які, на його думку, доцільно враховувати при реформуванні сучасного досудового слідства, зокрема: 1) судовий слідчий не виконував функції вирішення справи. Шаргей та ін.) обґрунтовується положення про те, що в період правління Радянської влади поступово відбувався процес змішування цілей, завдань і функцій слідчого, органу дізнання, прокурора, що негативним чином позначилося на процесуальному статусі слідчого і, як наслідок, - на повноті, обєктивності та всебічності попереднього розслідування.