Суть поняття кримінально-процесуальних джерел доказів. Чинний порядок складання протоколів слідчих дій, визначення їх місця. Форма роз’яснення процесуальних прав і обов’язків суб’єктам судочинства. Рекомендації для вдосконалення слідчої практики.
Аннотация к работе
Національна академія внутрішніх справ УкраїниРобота виконана в Національній академії внутрішніх справ України. Науковий керівник кандидат юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Смітієнко Зінаїда Дмитрівна, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального процесу Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Михайленко Олександр Романович, Академія адвокатури України, завідувач кафедри процесуального права кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сірий Микола Іванович, Інститут держави і права імені В.М. Захист відбудеться 29 травня 2003 р. о 1400годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України, (03035, Київ-35, Соломянська пл., 1)Охорона прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, є основними завданнями кримінального процесу. Разом з тим аналіз практики протоколювання слідчих дій вможливлює висновок, що в цій галузі діяльності існує чимало вад, які зумовлюють недосконалість регламентації протоколювання в чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Для досягнення поставленої мети автор намагався вирішити основні наукові завдання дослідження: 1) зясувати сучасний стан досліджень теоретичних і практичних проблем та суперечливі питання, повязані з визначенням у сучасному кримінальному судочинстві поняття протоколів слідчих дій як джерел доказів; 2) розкрити суть загального поняття кримінально-процесуальних джерел доказів; 3) проаналізувати практику застосування чинного законодавства, що регулює складання, оцінку та використання протоколів слідчих дій з додатками в доказуванні в кримінальних справах; 4) зясувати чинний порядок складання протоколів слідчих дій, визначити їх місце серед інших видів джерел доказів; 5) сформулювати загальне поняття протоколу процесуальних і, зокрема, слідчих дій; 6) визначити особливості перевірки й оцінки відомостей, що містяться у протоколах вербальних та невербальних слідчих дій; 7) удосконалити форму розяснення процесуальних прав і обовязків субєктам судочинства в цілях забезпечення процесуальної економії робочого часу та матеріальних витрат; 8) вдосконалити чинне кримінально-процесуальне законодавство України; 9) опрацювати рекомендації для вдосконалення слідчої практики. Предметом дослідження є норми кримінально-процесуального права, що регулюють порядок виявлення, дослідження і закріплення фактичних даних у протоколах слідчих дій з додатками до них, можливості використання їх у судочинстві, структура і зміст протоколів слідчих дій з додатками, в яких фіксуються результати процесуальної діяльності субєктів, що ведуть процес на досудових стадіях, та інших учасників процесу. Історичний метод використовувався для аналізу розвитку норм КПК України; порівняльно-правовий - для порівняння норм КПК України і КПК інших країн; статистичні методи - для аналізу і узагальнення даних практики протоколювання слідчих дій у різні періоди в певних регіонах країни; логіко-порівняльний - для правильного розмежування змісту і структури постанов та протоколів, обґрунтування необхідності створення окремих норм, що формулюватимуть загальні поняття протоколів процесуальної дії та слідчої дії; за допомогою соціологічного методу досліджувалися думки слідчих, дізнавачів і начальників слідчих підрозділів щодо протоколювання; системний - для аналізу норм різних галузей права, що дозволило дійти висновку про міжгалузеву правову природу псевдоніма, який забезпечує безпеку окремих субєктів судочинства тощо.У другому підрозділі “Поняття процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві” на основі проведеного дослідження літературних джерел і практики автор пропонує доповнити проект КПК України дефініцією: “Процесуальне джерело доказів - це обєкт матеріального світу, що містить у вигляді матеріальних або ідеальних слідів відомості про злочин та інші повязані з ним обставини, які підлягають доказуванню, котрі виявляють, закріплюють і досліджують субєкти кримінально-процесуального доведення у встановленому законом порядку з пізнавальною метою для прийняття законного рішення в кримінальній справі”. У третьому підрозділі “Протокол слідчої дії і його відмінність від інших письмових джерел доказів” на основі аналізу чинного законодавства і літературних джерел автор стверджує, що визначення поняття “протоколу”, закріплене в п. Виходячи з цього, пропонується доповнити проект КПК визначенням: “Протокол - це кримінально-процесуальний документ, у якому в установленому законом порядку описуються і посвідчуються зміст і наслідки будь-якої дії, що здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором або судом”.