Аналіз спрямованих проти нацистських аґресорів основних напрямів контррозвідувальної діяльності радянських спецслужб на території України. Розгляд методів оперативної роботи з виявлення колабораціоністів у різних прошарках українського суспільства.
Аннотация к работе
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941-1944 рокахРозвідувально-підривну роботу на теренах України (передовсім Закарпаття й Галичини, хоча ще до війни аґентурні позиції було створено в Києві та Харкові) вів 2-й відділ (розвідка й контррозвідка) ґенштабу угорської армії. Контррозвідники зосередилися на протидії аґентурній розвідці та диверсіям спецслужб противника, режимних заходах, контррозвідувальному забезпеченні евакуації промисловості, контррозвідувальному захисті партизансько-підпільних формувань, проникненні в розвідувальні та контррозвідувальні органи противника, їх аґентурний апарат та спецшколи, адміністративні й поліцейські формування окупантів. їм доводилося протидіяти спробам спецслужб противника збирати інформацію про діючу армію, проникати у великі індустріальні центри, проводити диверсії на оборонних підприємствах, комунікаціях, скоювати теракти, поширювати панічні чутки тощо. Основними завданнями наркомату держбезпеки визначалися: проведення розвідувальної роботи за кордоном; протидія шпигунській, диверсійній, терористичній діяльності іноземних спецслужб (за винятком цієї роботи у Червоній армії та військах НКВС, де діяли органи «Смерш»); протидія так званим «антирадянським проявам», тобто антидержавним учинкам (за тодішніми уявленнями) у суспільно-політичній та ідейно-культурній сферах; охорона керівних кадрів партії та уряду. Конкретизувалася організаційно-функціональна структура контррозвідувальних підрозділів (2-х управлінь або відділів) НКДБ союзних республік та УНКДБ, які, окрім власне контррозвідувальних, навантажувалися також функціями «політичної поліції»: - 1-ше відділення - контррозвідувальна робота у промисловості, містах, серед управлінського апарату та дрібних ремісників; при цьому у складі відділення запроваджувалися групи «А» (боротьба з «антирадянським елементом» серед робітників, інженерно-технічного персоналу, у відомчих установах, науково-дослідних закладах), «Б» (для оперативної роботи серед службовців радянського апарату, промисловості, у профспілках, органах правосуддя та юстиції, банківських установах, торгівельних закладах тощо), «В» (охоплювала «неорганізоване населення» міст, осіб, які працювали індивідуально; 5-те відділення - спрямовувало оперативну роботу на виявлення та нейтралізацію на визволеній території аґентури й емісарів спецслужб противника, де група «А» опікувалася викриттям і ліквідацією німецьких аґентів і пособників, що залишилися в тилу, а група «Б» - закинутими в тил розвідувально-диверсійними групами та аґентами спецслужб ворога (зазначимо, що лише 1944 р.