З’ясування можливого механізму взаємодії іонів ртуті з карбоксильними групами полігалактуронових кислот пектинів та обґрунтування протекторної дії препаратів на їх основі, що пропонуються з метою виведення ртуті з організму з урахуванням вікових аспектів.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наукУ роботі досліджено дію різних пектинових препаратів для виведення ртуті з організму з урахуванням вікових аспектів, вивчено порівняльну цитопротекторну дію пектинових екстрактів, отриманих з різних рослинних джерел, обґрунтовано механізм взаємодії іонів ртуті з карбоксильними групами полігалактуронових кислот пектинів. Введення щурам хлориду ртуті (ІІ) у дозі 1/50 та 1/100 ЛД50 спричиняло накопичення металу у крові та органах, при цьому максимальне накопичення у печінці спостерігалось на другий тиждень з поступовим спаданням до пятого тижня, а додавання до раціону щурів бурякового пектину чинило проективний ефект різного ступеню ефективності залежно від дози. In another experiment animals were divided into five groups with first group being intact, second injected with 0.2 mg/kg HGCL2, three other groups received corresponding pectin (sugar-beet, apple, and pectin dragee with vitamins). Taking into account that mercury blocks sulfhydryl groups (SH-groups) measurements of SH-groups in liver and kidney tissues were also carried out. Administration of pectin caused different changes with sugar-beet pectin showed the increase in total SH-groups content followed by statistically significant increase of non-protein SH-groups content in liver tissues, while apple pectin and dragee caused statistically significant decrease of total SH-groups content in liver tissues of old rats with increase of non-protein, in case of mature and young rats SH-groups content remained at the same level just as of intact.Несприятлива екологічна ситуація в Україні характеризується високим рівнем шкідливих факторів довкілля різної природи, при цьому хімічне забруднення часто є домінуючим (Сердюк А.М., 1998, 2004; Кундиев Ю.И., Трахтенберг И.М., 1997, 2003; Трахтенберг И.М., 2004). Аналіз даних, одержаних у процесі гігієнічних досліджень, проведених на ряді підприємств України, де основною професійною шкідливістю є ртуть, свідчить про те, що незважаючи на суттєве зменшення сфери використання ртуті та її сполук у національній економіці України, пошук альтернативних рішень, які витісняють ртуть з обігу, цей метал все ще широко застосовується у різних галузях, що супроводжується надходженням ртуті до виробничого та навколишнього середовища (Трахтенберг И.М., Коршун М.Н., 1990; Clarkson T.W. et al., 1988). Все більшої актуальності набуває розробка та наукове обґрунтування методів вивчення особливостей токсичної дії малих доз важких металів, зокрема ртуті, їх накопичення у тканинах і органах а також методів детоксикації організму (Головкова Т.А., 2002, Nesterenko V.B. et al., 2004). Дисертаційна робота є фрагментом комплексних наукових тем, які виконувались лабораторією промислової токсикології Інституту медицини праці протягом 1996-2003 рр. “Інтегральні критерії норми, адаптаційних реакцій та передпатологічних порушень екзогенної хімічної генези (експериментально-клінічні дослідження)” (номер держреєстрації 0196U009090) та “Вплив важких металів - свинцю, ртуті, марганцю, заліза як токсичних факторів зовнішнього середовища на вікові зміни адаптації та тривалості життя (експериментальні та клініко-гігієнічні дослідження)” (номер держреєстрації 0100U002246). Теоретична цінність одержаних результатів полягає у зясуванні можливого механізму взаємодії іонів ртуті з карбоксильними групами полігалактуронових кислот пектинів та обґрунтуванні протекторної дії препаратів на їх основі, що пропонуються з метою виведення ртуті з організму з урахуванням вікових аспектів; вивченні порівняльної цитопротекторної дії пектинових екстрактів, отриманих з різних рослинних джерел.Під час вибору речовин керувались такими міркуваннями: ртуть є представником важких металів - глобальних забруднювачів та шкідливих факторів виробничого середовища, присутність яких у навколишньому середовищі представляє пряму загрозу здоровю людини; крім того, ртуть є елементом, який за сучасними уявленнями не несе певної біологічної функції, тобто не є біоелементом, і наявність ртуті в організмі на рівнях, що перевищують фонові, найчастіше співпадає з порушенням нормальних процесів метаболізму; хлорид ртуті (ІІ) має високі показники гострої токсичності та вираженості кумулятивних властивостей. При цьому вибір саме хлориду ртуті (ІІ) обумовлений тим, що ця сполука є однією з найбільш використовуваних та токсичних неорганічних похідних ртуті, і свого часу саме вона була обєктом досліджень при обґрунтуванні групового нормативу неорганічних сполук ртуті у повітрі робочої зони (Трахтенберг И.М. и др., 1981). Якщо у першому експерименті використовувалась доза, яка мала б викликати певні зсуви і спричинити видимі прояви ближче до завершення експерименту, то у другому випадку слід було враховувати кінетику розподілу ртуті, зокрема відому двокамерну модель (Безель В.С. и др., 1979).