Особливості державної політики в Україні, національно-культурний рух в кінці XIX — першій чверті XX ст. Просвітительство як історичний феномен. Літературно-публіцистична, громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітницьких ідей.
Аннотация к работе
Період бурхливого відродження, який уже вкотре переживає Україна, супроводжується зростанням інтересу до історії, культури, духовних витоків народу. Зростає потреба у вдосконаленні змісту, форм і методів навчально-виховного процесу, у переорієнтації освіти на розвиток національно визначеної особистості (насамперед, духовно, тобто, коли вона приймає духовність нації як свою власну), яка здатна гармонійно спілкуватися з носіями інших національних культур, бути повноправним і повноцінним учасником різних національних надбань, без якої неможливе існування світової загальнолюдської культури. Тому значне місце у розвязанні проблем культури й освіти відводиться широкому використанню національних цінностей, традицій, звичаїв, прогресивного досвіду минулого; відродженню незаслужено забутих імен в історії української культури. До діячів, які посідали чільне місце в національному просвітительському русі і були свідомо вилучені з нього радянською наукою, належить і С.Ф. Русова торкалася розробки проблем освіти, культури, які є актуальними і нині.Тому вкрай важливим є окреслення тодішньої офіційної політики російського уряду стосовно українського народу та його національних потреб, оскільки ця політика завдавала надзвичайно великої шкоди національно-освітньому розвитку України. У другій половині XIX ст. в Україні, як і в Росії, просвітительська думка розвивалася в умовах посилення соціального, політичного та національного гноблення й одночасної активізації національно-визвольного руху, оскільки Україна внаслідок імперіалістичної політики російського самодержавства опинилася майже на рівні відсталих феодальних країн Сходу. Незважаючи на те, що українцям під Росією було заборонено створювати мережу інституцій, яка необхідна суспільству для нормального функціонування, у 1859р. у Києві відкрилась перша недільна школа, а в 1859-1860рр. їх уже працювало 68 у містах і деяких селах України. (емським указом) уряд заборонив вживати українську мову в виданні книжок та преси: заборонено театральні вистави українською мовою; повністю виключено українську мову зі шкіл. Дорошенко так охарактеризував антиукраїнські акції царського уряду: "Почалася планова компанія проти українського культурного руху, проти шкіл і проти літератури… В Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові й у провінціях проведені чисельні арешти серед української інтелігенції… Нарешті в 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав циркуляр із забороною видавати українські книжки для школи й народного читання, мотивуючи тим, що "не було, нема й бути не може ніякої української мови…" [8].Для того, щоб розкрити багатоаспектну роль українського просвітительського руху і його діячів у національному поступі народу, у пробудженні національного самоусвідомлення, необхідно зясувати передумови і шляхи виникнення просвітницьких ідей в Україні, аналітично розглянути суспільно-політичні та культурно-освітні обставини входження в українську культурну систему європейських духовних координат, проаналізувати багатогранну діяльність перших просвітників та просвітителів, виділити етапи формування просвітительства в Україні, вичленивши його провідні риси. Оскільки просвітительство є результатом культурно-освітнього розвитку, то термін "суспільний культурний організм" стосується, на нашу думку, просвітительства. Так, просвітником "є той, хто займається освітою", а просвітителем - "прихильник просвітительства, пропагандист прогресивних ідей, знань, культури" [24]. Що, власне, було метою вже перших просвітників і просвітителів в Україні. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії, випускники якої стали в Україні першими просвітниками та просвітителями.Русова була просвітителем, - "носієм освіти і прогресу", оскільки вірила в силу науки, освіти й культури народу, а помічаючи протиріччя суспільного устрою, розуміючи хижацьку сутність російського уряду стосовно українського народу, прагнула незалежності і волі для України. Русова виступала за право всіх людей на вільний розвиток, добре виховання та мирне життя, що сприятиме гармонійному розвитку кожної нації. Третій етап у вершинному своєму вияві - це етап формування власних поглядів і переконань, всього того, що було сприйнято, засвоєно, стало власним світоглядом, який визначив життєву позицію й поведінку С. Русової. Русової, ми прийшли до висновку, що на формування світогляду цієї постаті української автентичної педагогіки, літератури, культури вагомий вплив мали три головні чинники. Русова належить до ліберально-демократичного напряму, оскільки мислителька своєю багатогранною діяльністю довела, що просвітителя її рівня неможливо обмежити рамками якогось одного напряму, коли йде мова про діяльність, повязану з інтересами суспільства, народу, Батьківщини.Просвітительство як історичний феномен виникло у руслі національно-визвольних змагань українського народу і являє собою цілісну культурну систему, яка інтегрує воєдино як культурні надбання різних регі
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика просвітительського руху в Україні
1.1 Особливості державної політики в Україні та український національно-культурний рух в кінці XIX - першій чверті XX ст.
1.2 Просвітительство як історичний феномен
Розділ 2. С. Русова у контексті українського просвітительства
2.1 Світоглядні основи просвітительства С. Русової
2.2 Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітницьких ідей