Виникнення та розвиток селянських домашніх промислів і ремесел, пов"язаних з землеробством і скотарством. Вивчення технік виробництва гончарних виробів, виробів з металу, каменю. Художня обробка шкіри та дерева. Розвиток килимарства і писанкарства.
Аннотация к работе
Промисли та народні художні ремеслаРемесло - це дрібне виробництво, що базується на застосуванні ручних знарядь праці, особистій майстерності працівника і дає змогу виготовляти високоякісні, часто високохудожні вироби. Створено чимало приказок і прислівїв, у яких вшановують ремесло: «Ремесло золото принесло», «Ремесло за плечима не носити», «Поганеньке ремесло краще доброго злодійства» і ін. Поряд із землеробством, скотарством та іншими галузями господарства українці здавна займалися ремеслами й промислами. Ремесла, повязані з обробкою мінеральних речовин і продуктів тваринництва, існували вже за часів трипільської культури. Українські гончарі виробляли посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.Найважливішим і найпоширенішим ремеслом, повязаним з обробкою заліза, було ковальство. Визначилися головні види художнього литва - монументальне литво, дрібне литво предметів господарського призначення та литво з олова (конвісарство). З XVIII ст. почалося освоєння покладів залізних руд на Півдні у районі Бахмута, зявилися нові елементи технології ливарницького процесу - кошниці, сковороди та ін. У XVIII-XIX ст. в кожному селі були розташовані, як правило на околиці, кузні - звичайно зрубні, вкриті гонтом або дошками будівлі, в яких було горно, закріплене на вертикальній колоді кувалдою, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло деревне вугілля (горіння підсилювали роздмухуванням полумя за допомогою міхів), далі брав кліщами залізо, клав його на кувадло та бив по ньому молотом, падаючи предметові потрібної форми.У другій половині XVII-XVIII ст. золотарі виготовляли сережки, персні, каблучки, оклади для ікон тощо. Осередками золотарства були великі міста Київ, Чернігів, Харків, Львів, Ніжин, хоча траплялися золотарі і по селах, особливо на Гуцульщині. Золотарі звичайно самі вдавалися до лиття благородних металів, використовуючи форми, виготовлені з глини та піску.Вичинка шкіри волів і коней, з якої шили взуття, була відома на Україні під назвою чинбарство (на Західній Україні - гарбарство), вичинку шкіри овець для одержання овчини називали кушнірством. Разом із шевським ремеслом - пошиттям взуття, кожухарством і шапкарством вони були традиційними шкіряними промислами і ремеслами українців. Зберігали шкіри ретельно, а міздрювали тупим ножем - скафою на спеціальному верстаті - пялі (кроснах) після розмочування у воді. Воно здавна було поширене в містах України у вигляді цехового, а в селах - кустарного чи напівкустарного. Одним із видів художньої обробки деревини в Україні було дереворізьблення.Як сировину для плетіння використовували лозу, кору дерев, насамперед молодої липи (лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини, сосни тощо. Із дранки, тонких фанероподібних дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і розпарювали у печі, гнули короби для сівби - сіяники. З вужчих і тонших смужок дранки, дуба, лика плели різноманітні кошелі та кошики. Крім зазначених речей, почали виготовляти дорожні корзини та козуби (своєрідні валізи), легкі дачні меблі, дитячі коляски, іграшки. У лісостеповій зоні поширення мало плетіння з соломи.Районами поширення гутництва на Україні були Чернігівське, Київське і Волинське Полісся, оскільки для виготовлення скла потрібний поташ, який добували, спалюючи дерево, а також кварцовий пісок, крейда і вапно, що залягали на цій території. Починаючи з XVI ст. на Поліссі, а також Слобожанщині, Поділлі, Буковині, Галичині зявилася значна кількість невеликих підприємств - гут, на яких виробляли скло. Ремісники-скляри виготовляли різноманітні сорти "простого", зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, кухонний, горілчано-винний посуд (пляшки, баклаги, штофи, чарки, стакани), тарілі й тарілки, вази тощо. Виплавляли скло в спеціальних печах, що мали декілька вогнетривких сосудів, донниць.Вишивку вживають в українському народному побуті на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Вишивки були відомі в 2 ст. до н. е. Вважається, що основне призначення вишивки - прикрашання одягу та інтерєрно-обрядових тканин, та насправді вишивка несла і несе більш окультний характер, а саме вишивка має велике значення для поганського світу наших предків. Кожен колір несе своє значення, кожна фігура у вишивці усе несе своє значення, свою ауру, свою енергетику. Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк і ін.; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки - лелітки, ґудзики, намистинки, сапянові стрічки, монети.Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писа