Конкурентність європейської промисловості: єдиний ринок та промислова політика. Характеристика засад промислової політики. Правове середовище європейського бізнесу, ділове середовище, фінансування підприємств. Політика в різних секторах економіки.
Аннотация к работе
Ми розглянемо політику Союзу в різних секторах економіки, тобто політику, яка стосується найбільших секторів економіки держав-членів: промисловості, дослідної діяльності, енергетики, транспорту та сільського господарства. Ми побачимо, що, на відміну від промисловості, в останніх трьох секторах договори чітко вимагали виробляти спільну політику. Різне правове підґрунтя пятьох основних спільних політик у різних секторах економіки обумовило розбіжності в їхньому розвитку; окрім того, ці розбіжності стали наслідком різних вимог держав-членів щодо цих політик на різних історичних етапах - на стадії митного союзу, стадії спільного ринку та нещодавній стадії економічного та валютного союзу.Не запроваджуючи промислової політики Спільноти, європейські договори, втім, насамперед торкалися промислового сектору економіки держав-членів. Справді, Договори про заснування Європейської Спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС) та про заснування Європейської Спільноти з атомної енергії (ЄСАЕ) запровадили спільні політики в основних промислових секторах, тоді як Договір про заснування Європейської економічної спільноти (ЄЕСП) передусім регулював функціонування спільного ринку промислових товарів. Починаючи з 1968 року, разом із запровадженням Спільного митного тарифу і в силу своїх обовязків, Спільнота отримала в своє розпорядження цінний інструмент для впровадження дієвої торговельної політики та для прискорення лібералізації міжнародної торгівлі.Становлення єдиного європейського ринку та запровадження єдиної валюти дає змогу підприємствам скористатися перевагами ефекту масштабу, а саме: зменшити свої адміністративні й фінансові витрати, здобути легший доступ до державних закупівель в інших державах-членах і тісніше співпрацювати одне з одним, перебуваючи в різних державах. Єдиний ринок сам по собі є важливим етапом для підприємств, аби вони могли стратегічно оцінювати, думати та діяти, долаючи державні кордони. Звичайно, прагнення транснаціональних підприємств здобувати панівні позиції на єдиному ринку, маскуючи це як прагнення достатнього критичного розміру, потребує ретельної перевірки. Як було розглянуто в розділі про конкуренцію, правила контролю за концентраціями запровадили необхідний юридичний інструмент для регулювання Спільнотою злиття й придбання великих підприємств, що, однак, дало змогу європейським компаніям далі реалізовувати свої ділові стратегії, завдяки яким вони можуть зберігати свою конкурентність на світовому рівні. Згідно з новим підходом до технічної гармонізації та стандартизації, законодавство лише встановлює основні вимоги, що їм має відповідати продукція задля забезпечення охорони здоровя населення та безпеки або охорони навколишнього середовища і споживача.Хоча європейська промисловість тепер користується перевагами великого єдиного ринку, вона все ж таки стикається з викликами нового часу. Глобалізація економіки та ринків, зумовлюючи інтенсифікацію міжнародної конкуренції, дозволяє не лише скористатися перевагами ефекту масштабу, а й передбачає спеціалізацію на вужчих сегментах ринку. Отже, учасники економічної діяльності та влада в Європі мусять приділяти більше уваги чинникам, що впливають на продуктивність: технологічному розвитку, інвестуванню в науково-дослідну діяльність, коефіцієнту використання виробничих потужностей, ціні та кваліфікації робочої сили, управлінськім здібностям й організації виробництва.В статті 3 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначено, що діяльність Спільноти спрямована, серед іншого, і на посилення конкурентності промисловості Спільноти. Розділ про промисловість Договору про заснування Європейської Спільноти наголошує, що Спільнота та держави-члени мають забезпечити умови, необхідні для підвищення конкурентності промисловості Спільноти. Вищевказані цілі можна досягти за допомогою таких засобів: взаємні консультації держав-членів та, за потреби, координування їхньої взаємодії з Комісією та за її ініціативи; узгодження дій з іншими спільними політиками та діями Спільноти; вжиття державами-членами особливих заходів відповідно до рішення Ради, яка, діючи одностайно, підтримує пропозицію Комісії після консультацій з Європейським Парламентом та Економічно-соціальним комітетом. Спільна промислова стратегія базується на трьох принципах: постійному звертанні до всіх спільних політик, що зачіпляють промислову діяльність, зокрема до політики охорони довкілля; поліпшеному доступі підприємств Спільноти до зовнішніх ринків і до заходів, що спрямовані проти нечесної торговельної практики та сприяють міжнародній промисловій співпраці; та позитивному і послідовному пристосуванні до змін у промисловості.Як було вказано раніше, стаття 157 Договору про ЄЕСП зазначає, серед іншого, що Спільнота та держави-члени заохочуватимуть існування "середовища, сприятливого для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільноти, зокрема малих і середніх підприємств". Донедавна в різних політиках Спільноти (щодо конкуренції, щодо структурних фондів, науково-дослідної діяльності,