Характеристика стану сучасної журналістики, який визначається позицією журналіста, його ставленням до професії, розумінням суспільної ролі. Особливості стратегії і тактики журналістської роботи. Аналіз професійного і соціального портрету журналіста.
Аннотация к работе
Але якщо відповідальність педагогів за своїх вихованців можна помякшити за рахунок впливу на виховання зовнішніх чинників, то до рівня освіти неповинно бути ніяких поступок: освіта завжди має прагнути до відображення на рівні свого змісту реального стану речей в галузі. Свобода, що відкрилася кожному з нас, для нас усіх нечувана, пянка свобода, у незалежній нашій державі зруйнувала образ того бійця, поставила нас перед фактом вибору нового образу з-поміж десятків можливих, дала право бачити журналіста таким, яким він уявляється кожному з нас або яким він уявляється самому ж журналістові. Історія підказує, що на відміну від конкретних речей, журналістика не має статичної дефініції і не може мати, бо вона суспільно заангажована, вона є похідною від суспільства і залежить від складників суспільного розвитку, як функція від аргументів. Ось чому в різні історичні періоди, навіть у різні короткі проміжки соціального часу, визначення журналістики й журналіста може мінятися або в поняттях журналістики й журналіста можуть актуалізуватися різні їхні атрибути. Так, те, що журналістика в радянський час була "колективним організатором і пропагандистом", цілком відповідало часові й призначенню журналістики.Журналістика перестане бути журналістикою чи набуде спотворених форм, якщо в основу стратегії своєї праці журналісти покладуть невластиві природі комунікації принципи й закони, якими б "ідеологічно доречними" на певний час ці закони й принципи не були. Організовуючи навчальний процес журналістів так, що акцент робиться виключно на технології передачі інформації, без уваги до наслідків інформування, коли журналіста не вчать журналістської етики, відповідальності за слово, ми таким чином підкладаємо вибухівку під себе ж, бо журналіст без царя в голові, безвідповідальний журналіст - це Чорнобиль у соціальному вимірі. І не просто дія, а ВЗАЄМОДІЯ: журналістика впливає на суспільство, а суспільство впливає на журналістику. Визначення журналіста й журналістики в кожен історичний момент набуває відповідного моментові політичного й ідеологічного зафарбування, через що журналістику (особливо в радянські часи!) й вважали ідеологічною справою. Не можна недооцінювати, але не треба й переоцінювати роль журналістів у суспільстві, журналісти, як і всі інші люди, творять життя й формують суспільство у межах і за законами суспільного розвитку, згідно з принципами існування суспільства як організму.Лише зараз на самому початку третього тисячоліття обиватель України став сприймати репортера не як міфологічний образ сінематографа Антоніоні чи Олівера Стоуна, а як явище повсякденного життя. Слово "репортер" стало повсякденним на телебаченні України. Журналісти, що мають набір психофізіологічних характеристик (вміння миттєво орієнтуватися в навколишніх умовах; азарт пошуку; прагнення ризику і т. д. і т.ін.), виявляють себе одразу: вже під час першого, максимум другого практичного заняття. Журналісти (журналіст - це стан душі й тому не можна говорити "майбутні репортери" чи "колишній репортер") одразу інстинктивно обирають у ставленні одне до одного і до викладача (редактора) своєрідну стилістику спілкування, що її можна охарактеризувати як приязно-довірливу. Причому (і це дивує) репортери виходять як з інтелігентних родин великих міст, так і з провінційних містечок України.
План
Зміст
1. Професія «Журналіст»
1.1 Журналістика як освіта
1.2 Журналістська стратегія
1.3 Журналістика як суспільне явище
Висновок
Список використаних джерел
1. Професія «Журналіст»
1.1 Журналістика як освіта
Вывод
Не вдаючись до історичного екскурсу, зазначу лише, що: Перше. Десять років незалежності не дали і не могли дати різкого перевороту в суспільній думці. До основ демократії і до її невідємної частини - преси слід було звикнути як до модельного взуття, що його провінційний обиватель взув замість патріархальних постолів.
Нове взуття, звісно, спершу муляє і навіть заважає селянину, та без нього не пускають до європейської зали. Тому поява репортерів, як віддзеркалення змін у засобах масової інформації, сприймалася ще пять років тому, як екзотика.
Лише зараз на самому початку третього тисячоліття обиватель України став сприймати репортера не як міфологічний образ сінематографа Антоніоні чи Олівера Стоуна, а як явище повсякденного життя. Слово "репортер" стало повсякденним на телебаченні України.
Друге. Підтвердився той невтішний для багатьох факт, що журналістами народжуються, а не стають у ході тривалої професійної підготовки.
Третє. Журналісти, що мають набір психофізіологічних характеристик (вміння миттєво орієнтуватися в навколишніх умовах; азарт пошуку; прагнення ризику і т. д. і т.ін.), виявляють себе одразу: вже під час першого, максимум другого практичного заняття.
Журналісти (журналіст - це стан душі й тому не можна говорити "майбутні репортери" чи "колишній репортер") одразу інстинктивно обирають у ставленні одне до одного і до викладача (редактора) своєрідну стилістику спілкування, що її можна охарактеризувати як приязно-довірливу.
Принцип репортерства не визнає колективізму, тому студенти інстинктивно поводяться з викладачем, як зі старшим за досвідом, але аж ніяк не за здібностями! Молодий максималізм неодмінно стверджується в кращих за попередників журналістських творах і розслідуваних справах.
Четверте. Вражає високий, у порівнянні з іншими студентами, інтелектуальний рівень репортерів. Більшість із них вільно оперує поняттєвим апаратом літератури, історії, мистецтва, філософії. Причому (і це дивує) репортери виходять як з інтелігентних родин великих міст, так і з провінційних містечок України. Отже, соціальний статус батьків і географія істотної ролі не відіграють. Дається взнаки талант, даний цим людям при народженні, а отже, нестримна жадоба пізнання навколишнього світу.
Спершу цей позитивний егоїзм у сприйнятті оточення реалізувався в "захопленні" художньою літературою. Трохи згодом репортери почали самі увічнювати світ, в якому вони існували.
Пяте. Звичайно, вихованню репортерів сприяла і сприяє атмосфера в навчальному закладі, створена навколо вирішення цієї проблеми. Підготовка журналістських кадрів мала початися в Україні рано чи пізно.
Шосте. Дуже істотно на підготовку журналістських кадрів впливає брак спеціальної літератури. Причому йдеться не про один-два посібники, які незабаром побачать світ. Бракує досвіду в наукових виданнях саме репортерів-професіоналів. Для всебічної підготовки репортера слід мати принаймні чотири-пять гарних підручників і півтора-два десятки практичних розробок. Вони мають включати в себе такі специфічні моменти, як розробка теми; оптимальні методи збору фактажу; забезпечення власної безпеки і турбота про безпеку фотокореспондента тощо.
Нічого цього поки що немає, але за такий недовгий час і не могло зявитися через суто обєктивні причини, а саме: суспільна свідомість тільки призвичаїлася до неологізму "репортер".
Тим часом потреба репортерів в українській журналістиці невпинно зростає. Потреба ця досить швидко задовольняється на телебаченні, значно складніше з репортерами, які реалізують себе в друкованому слові.
Найтрагічніше (іншого терміна годі шукати), що ситуація ця взагалі може зайти в безвихідь. У сучасній Україні на пересічного індивіда видається 0,3 умовних книги на рік. У Франції, Німеччині - до 20 книжок, Росії і Білорусії - по 6,5.
Люди, які не вміють читати, не будуть і писати. Це - аксіома. Тож репортер, який хоче передати динаміку події виразними дієсловами, яскравими епітетами, залишивши на фінал вишукану метафору - просто не може їх знайти у своєму особистому словнику. Кінець Гутенбергової галактики за Маршалом Маклюеном розпочався, здається, в Україні. Не хочеться закінчувати коротку наукову розвідку безпорадними прогнозами.
У стилі репортерського жанру зробимо це парадоксально. Тому. Коли і закриється останнє друковане видання в центрі Європи, то свідченням цієї "оптимістичної" трагедії стане останній репортер. Проте, заради справедливості, слід назвати ще один потужний і досить несподіваний для України чинник, що в змозі вплинути на розвиток репортерської майстерності и вітчизняної журналістики взагалі.
Однак у цьому випадку слід повністю абстрагуватися від власне друкованого слова і розглянути питання щодо розвитку Інтернету в Україні.
Загалом чіткої переконливої статистики про кількість людей, які звертаються до послуг Інтернету (а нас цікавлять передусім Інтернет-видання), в Україні немає. За дуже приблизними підрахунками, Інтернетом користуються від двох до трьох з половиною відсотків наших громадян. Причому статистика така "розмита", і незрозуміло, про який саме відсоток йде мова.
Одне відомо достеменно. Серед користувачів Інтернету майже половина - ці хлопці та дівчата віком до двадцяти пяти років! Причому цифра ця зростатиме в міру того, як зростатиме кількість компютерів, що збувається на ринк України. Саме "збувається", бо це, як правило, компютери, що їх збирають десь у Тихоокеанському регіоні чи в Африці. Але відносна дешевизна цього товару і насиченість ринку компонентами для збирання електронної техніки із країн Західної Європи дозволяють спрогнозувати досить повне і швидке опанування новою генерацією українців Інтернету.
Звісно, не лишаються поза увагою й Інтернет-видання, що складуть серйозну конкуренцію друкованій пресі, яка потерпає браку паперу та його фантастичної ціни. Інша справа - які саме Інтернет-видання будуть до вподоби молодим прагматикам.
Обєктивно перше місце все одно автоматично залишається за інформаційними жанрами. Інтервю і репортаж домінуватимуть і в електронних версіях (а вже зараз ми з переконаністю констатуємо наявність принаймні кількох десятків суто електронних видань) сучасних друкованих видань.
Список литературы
1. Наукові записки Інституту журналістики. - 2001. - Т. 2. - С. 97.
2. «Киевский телеграф». - 2001. - 17.09-23.09. - С. 24.