Дослідження можливості комбінованого ендолімфатичного застосування рекомбінантних а-2b інтерферону та інтерлейкіну-2 в лікуванні меланобластоми. Обґрунтування доцільності застосування такої схеми у хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри.
Аннотация к работе
АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ Робота виконана в Інституті онкології АМН України Коровін Сергій Ігорович, Інститут онкології АМН України, головний науковий співробітник відділу пухлин опорно-рухового апарату Кіркілевський Станіслав Ігорович, Інститут онкології АМН України, головний науковий співробітник відділу торакальної онкології доктор медичних наук З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту онкології АМН України (03022, Київ, вул.В Австралії та США проблема меланоми шкіри набула пріоритетного значення в онкології. ендолімфатичний інтерферон маланобластома шкіра У 1982 році в Україні було діагностовано 1115 випадків меланоми шкіри, а показник захворюваності становив 2,1 випадка на 100 000 населення. Щорічний приріст захворюваності на меланому шкіри за період 1997-2006 рр. досяг 7%, і це найвищий рівень приросту захворюваності серед усіх злоякісних пухлин в Україні. Висока резистентність клітин меланоми до всіх загальновідомих провідних протипухлинних засобів спонукає онкологів до пошуків нових схем і методів терапії, які б давали можливість досягти стійких і тривалих ремісій захворювання (Bafakoukos D. et al., 2002). Разом з тим, дослідники французької кооперативної групи з лікування меланоми Pehamberg H. зі співавторами сповістили в 1998 році про позитивні результати використання низьких доз інтерферону у хворих з І та ІІ стадіями меланоми шкіри.Дисертаційна робота ґрунтується на спостереженнях 221 хворого на первинно-локалізовану меланому шкіри у стадіях T(2-4)N0M0, що перебували на лікуванні у відділі пухлин опорно-рухового апарату (керівник - проф. Під загальною анестезією хворим було виконано радикальну операцію - широке видалення пухлини з відступом від краю пухлини на 2-3 см. Після закінчення курсу лікування, який тривав один рік, хворі перебували під тривалим динамічним спостереженням протягом 5 років з обовязковими рентгенівським та ультразвуковим дослідженнями. 2-га дослідницька група - 60 пацієнтів на ПЛМШ у стадії T(2-4)N0M0, яким так само, як і хворим першої групи, під загальною анестезією виконували радикальну операцію - широке видалення пухлини. Група контролю - 120 хворих на ПЛМШ з тією самою стадією захворювання T(2-4)N0M0, яким була виконана радикальна операція - широке видалення пухлини, але на відміну від 2-х дослідницьких груп, лікування на цьому етапі закінчувалося, а хворі виписувалися під спостереження.У дисертації вперше було досліджено можливість комбінованого ендолімфатичного застосування рекомбінантних a-2b інтерферону та інтерлейкіну-2 в лікуванні меланобластоми та доведена доцільність застосування такої схеми у хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри. Адювантна післяопераційна терапія з використанням двох цитокінів (a-2b інтерферону та інтерлейкіну-2) на 33,5% підвищила трирічну безрецидивну виживаність хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри. Схема адювантної ендолімфатичної моноінтерферонотерапії, яка була використана в роботі, не привела до підвищення загальної трирічної виживаності хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри. Ендолімфатичне застосування комбінації a-2b інтерферону та інтерлейкіну-2 після видалення первинно-локалізованої меланоми шкіри на 15,6% підвищило показник загальної трирічної виживаності. Встановлено, що серед хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри 44,4% пацієнтів були антитілопозитивними до маркера Кі-67 на відміну від практично здорових донорів, де не було зафіксовано жодного такого випадку.