Розробка оптимального дозового режиму застосування вінборону в умовах Г замкнутого простору з екстраполяцією на людину. Особливості фармакокінетики вінборону при пероральному введенні в організм на моделі експериментальної гострої гіпоксичної гіпоксії.
Аннотация к работе
Профілактична ефективність вінборону при гіпоксичних станахТому антигіпоксичні препарати займають чільне місце в системі патогенетичного лікування гіпоксичних та ішемічних станів. Для профілактики та лікування гіпоксичного синдрому (ГС) використовуються як специфічні: гутимін, амтизол, емоксипін, цитохром С, пірацетам, натрію оксибутират та ін.), так і неспецифічні: барбітурати, нейролептики та вазоділататори (пентоксифілін, ношпа), адрено - та симпатоміметики, антиоксиданти, блокатори кальцієвих каналів, інгібітори циклооксигеназ, стабілізатори мембран та ін. Це повязано з незавжди достатньою ефективністю препаратів даної групи, наявністю у них побічних ефектів (у пентоксифіліну - зниження артеріального тиску, алергічні реакції, набряки; натрію оксибутирату - блювота, порушення дихання; емоксипіну - помірне підвищення артеріального тиску, збудження або сонливість, висипки на шкірі; пірацетаму - роздратованість, диспепсичні явища, головна біль, порушення сну, загострення ішемії серця), які обмежують їх використання (М.Д. В останні роки в науковій літературі все частіше наголошується про перспективність використання в клінічній практиці лікарських препаратів з політропними фармакологічними властивостями, що може забезпечити необхідний рівень функціонування органів та систем (А.А. Мета - експериментально обгрунтувати доцільність застосування вінборону для профілактики порушень, які виникають при Г та дослідити механізми його дії.Досліджувані препарати вводили одноразово внутрішньоочеревинно (в/о) за 1 год до початку моделювання Г в дозах: вінборон - 2,3 - 18,5% від ЛД50; емоксипін - 2,5 - 20 мг/кг, пентоксифілін - 50,0 - 200,0 мг/кг маси тіла щурів, в терапевтично ефективних дозах, запозичених з літератури (В.В. Вінборон, натрію оксибутират, пірацетам, емоксипін, пентоксифілін вводили одноразово за 1 год в/о до створення гострого порушення мозкового кровоообігу (ГПМК). Препарати вводили одноразово в/о за 60 хв до моделювання ГПМК: вінборон в дозі 6,6 мг/кг (доза, що становить ЕД50 при Г замкнутого простору), для референс - препаратів взято оптимальні терапевтично ефективні дози, запозичені з літератури: емоксипін 10 мг/кг, пірацетам 250 мг/кг, пентоксифілін 110 мг/кг, натрію оксибутират 300 та 500 мг/кг (Н.А. Вінборон в дозі 4 - 32 мг/кг; пентоксифілін 50 - 200 мг/кг; пірацетам 100 - 750 мг/кг; емоксипін 5-20 мг/кг та натрію оксибутират 50 - 150 мг/кг вводили одноразово в/о за 1 год до моделювання патології (І.П. Вінборон вводили в дозі 6,6 мг/кг та пентоксифілін в дозі 110 мг/кг в/о за 60 хв до введення метгемоглобіноутворювача (І.П.Профілактичне одноразове введення вінборону білим мишам та щурам в оптимальних дозах (8 та 16 мг/кг в/о) на моделях Г замкнутого простору та гострої гіпобаричної Г підвищувало тривалість життя тварин на 58 та 104% відповідно (р ? 0,5). В умовах циркуляторної Г у наркотизованих і ненаркотизованих щурів вінборон (6,6 мг/кг в/о) повністю запобігав летальності тварин в критичний період експерименту (загибель більшої половини тварин відповідно на 6 та 1 год досліду). За показником протигіпоксичної активності (ЕД50) на моделі Г замкнутого простору вінборон майже в 17 разів перевершує пентоксифілін, співставляючись з емоксипіном: ЕД50 відповідно становить 6,6; 110 та 10 мг/кг в/о. Фармакокінетичні параметри вінборону (100 мг/кг в/ш) у щурів з ГГГ вірогідно змінюються відносно інтактних тварин: на 34% зростає період розподілу препарату в камерах організму, в 2,6 рази збільшується обєм розподілу препарату в центральній камері, сповільнюється виведення з організму, на що вказує зменшення у 7 разів показника константи елімінації, зменшення в 2,6 рази кліренсу, збільшення площі під фармакокінетичною кривою (у 2,6 рази) та часу утримання вінборону (в 2,7 рази) в плазмі крові. При цьому вінборон ліпше, ніж пентоксифілін, відновлює електричну стабільність міокарду, блокує розвиток функціонального виснаження та профілактує виникнення дистрофічних та проліферативних процесів у серці, легенях, печінці, нирках та наднирниках тварин.