Розробка і освоєння удосконалених сівозмін в господарстві ТОВ "Надія" Дніпропетровської області. Характеристика ґрунту ріллі, засміченість полів; обґрунтування запроектованої сівозміни для зернових культур, ротаційна таблиця. Заходи боротьби з бур’янами.
Аннотация к работе
.4 Засміченість полів бригади (відділення). 1.5 Структура посівних площ та урожайність сільськогосподарських культур в бригаді (відділені) до розробки курсової роботи 2.1 Структура посівних площ сільськогосподарських культур у бригаді(відділенні)при розробці нових сівозмін2.6 Ротаційна таблиця освоєної сівозміни Система обробітку ґрунту та заходи боротьби з бурянами в сівозмініДля складання проекту землекористування вивчають і систематизують планово-картографічні, земельно-облікові, земельно-оціночні та інші відомості про стан і перспективи розвитку підприємства; роблять обстеження земель та розробляють заходи щодо їх раціонального використання; обстежують гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження, внутрішньогосподарську мережу доріг, господарські будівлі та ін; складають план розміщення культур по полям за останні два роки. На основі розробленої структури посівних площ та агровиробничої характеристики ґрунтів визначають площу сівозмін, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни Розмір і кількість полів у сівозміни визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька цілих полів. Встановивши кількість полів по кожній культурі, складають схему чергування культур у сівозміні, дають їй економічну оцінку, розробляють систему обробітку ґрунту та удобрення, заходи боротьби з бурянами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Сівозміну вважають освоєною тоді, коли: по-перше - досягли структури посівних площ нової сівозміни (культури займають ту кількість полів, як запланованого чергування культур (в рік освоєння культури повинні розміщуватися по запланованим в схемі попередникам) Схеми польових сівозмін прийняти починати з покращувала, але на чолі схеми сівозміни прийнято починати з покращувача, але на чолі схеми сівозміни доцільно ставити парове поле.Для контролю за зміною культур по роках та полях в сівозміні складають ротаційну таблицю, початком якої є рік освоєння сівозміни, а тривалість її дорівнює числу полів в сівозміні (табл.10) Ротація сівозміни - це інтервал часу, на протязі якого кожна культура і пар проходять через усі його поля в послідовності, передбаченою схемою сівозміни. Під заходами поверхневого обробітку ґрунту розуміють одноразову дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь до 12-14 см При вирощуванні культур розрізняють системи обробітку ґрунту під озимі та ярі культури. Озима пшениця - Передпосівний обробіток і сівба проводиться при достатніх запасах вологи. Передпосівний обробіток і сівба, ґрунт весною розпушений, передпосівний обробіток застосовується відразу, посів стерньовими сівалками.На території України за 4-4,5 тис. років землеробської діяльності 95% цього періоду люди вирощували сільськогосподарські культури за технологією мінімального поверхневого обробітку ґрунту, й лише кілька сторіч ми застосовуємо плужний обробіток. Сьогодні інтенсифікація механічного обробітку ґрунту з використанням потужних тракторів дійшла своєї граничної межі, тому в усіх країнах світу фіксуються негативні наслідки такої діяльності: посилення водної та вітрової ерозії, різке зниження вмісту гумусу в ґрунтах та їхня агрофізична деградація. Наприклад, якщо на початку розробки цієї технології допускалося (і навіть вважалося прийнятним) спалювання рослинних решток перед висівом, бо перші сівалки не могли забезпечити якісне висівання за їхньої наявності на поверхні ґрунту, то для сучасних сівалок це вже не є непереборною перешкодою. Технологію No-till було реалізовано на десятках тисяч гектарів, завезено в країну значну кількість сівалок прямого висіву, обладнано навчальний центр, але, на жаль, суспільство не було готове, виробництво не мало потреби, а наука не підтримала й не сприйняла нову технологію. Реальне впровадження технології на власних полях і широка діяльність із популяризації цієї технології (варто відмітити, що вже проведено чотири міжнародні конференції з залученням відомих учених і практиків з різних країн світу; на базі господарства функціонує добре оснащений навчальний клас, де всі бажаючі керівники й спеціалісти сільського господарства, і не лише нашої країни, проходять практичне навчання з даної технології) дали свої результати.
План
2.5 План освоєння сівозміни2.5 План освоєння сівозміни
Таблиця 9План переходу до нової сівозміни
Список литературы
Вступ
В останні роки в звязку з неправильним використанням засобів інтенсифікації сільського господарства (хімізації, меліорації, комплексної механізації, інтенсивних технологій обробітку культур та ін) в землеробстві виникли складні проблеми - засолення, підтоплення, водна ерозія, хімічне забруднення ґрунтів і водних джерел, порушення гідрологічного режиму найбільших регіонів країни.
Виявилась слабка наукова екологічна, економічна і технологічна обробка цих питань. В умовах наростаючої антропогенної діяльності, навантаження на ґрунт і на всі звязані з ним природні компоненти екосистем наука про землеробство ускладнились і потребує нових і більших глибоких знань.
Сучасне землеробство - це наука про найбільш раціональне, економічно і технічно обґрунтованому використанні землі, формування високо родючих, з оптимальних параметрами для обробітку культур та рослин ґрунту.
На даному етапі весь науково-технічний потенціал і накопичений практичний досвід інтегрується в зональних системах землеробства, застосованих в господарстві. Система землеробства - важлива складова частина всієї системи ведення господарства.
Основні задачі наукового землеробства: - забезпечувати найбільш раціональне, не допускаючи помилок, використання земельних, водних, рослинних та інших ресурсів, а також всього біокліматичного потенціалу;
- створити найкращі умови для поступового, стійкого розвитку і високої продуктивності рослинництво, а також інших галузей сільського господарства;
- здійснювати інтенсифікацію, не порушуючи екологію, фактично «вписування» в природні екосистеми, створюючи з ними єдину стійку і високопродуктивну агроекосистему;
- підвищувати родючість ґрунтів і не допускати ерозійних процесів, хімічного та іншого забруднення сільськогосподарських угідь, водних джерел і виробленої продукції.
Розораність сільськогосподарських угідь в Україні становить 56,8%. Нині в Україні 34,3 млн. га ріллі, а на людину - 0,66 га ріллі.
Порушення збалансованості окремих елементів агроландшафтів, в тому числі співвідношення площ ріллі, лісових і водних ресурсів, ускладнення соціально-економічної ситуації, призвело до істотної деградації агро ландшафтів і ґрунтового покриву. Особливо небезпечних розмірів досягла водна і вітрова ерозія. Кількість еродованих земель в Україні досягає 10,5 млн. га, або 32,8% від загальної площі ріллі. Останнім часом площа еродованих земель збільшилась на 23% або на 2,5 млн. га, а втрати продукції рослинництва перевищують 9-12 млн. т земель одиниць на рік. Тому потрібні негайні заходи щодо поліпшення сучасного стану агроландшафтів та запровадження ґрунтозахисних, екологічно безпечних систем землеробства.
Нині потрібно розвивати екологічне, ландшафтне, біологічне, промислово - інтенсивне та систематичне землеробство. На нинішньому етапі розвитку землеробства має бути комплексний підхід до сільськогосподарського виробництва з системно-технічного прогресу з урахуванням політичних, соціальних, економічних, матеріально-технічних і екологічних умов.
На сучасному етапі всі фактори повинні працювати на врожай. Урожай - це основний показник культури землеробства та рівня фахової підготовки спеціалістів внаслідок праці людини.
Напрямки стабілізації землеробства повинні мати таку модель: екологічні, соціально-економічні, енергозберігальні, поліпшення родючості ґрунтів, еколог-безпечний захист рослин. Усі напрямки рівнозначні і мають виконуватись одночасно в часі, на території і в комплексі, тоді вони дають змогу швидше вивести сільське господарство з економічної кризи за рахунок високих і стабільних врожаїв та значного поліпшення екологічного стану навколишнього середовища.
Головний шлях забезпечення приросту виробництва продуктів харчування - інтенсифікація землеробства. Вона полягає у створенні сучасної структури посівних площ та сівозмін залежно від ринку потреби продукції і сировини, засобів і прийомів обробітку ґрунту, оптимізації умов живлення рослин, впровадження комплексу агротехнічних і меліоративних заходів підвищення родючості та охорони ґрунтів, використання хімічної і водної меліорації, вдосконалення технологій вирощування культур, впровадження технологій вирощування культур, впровадження досягнень генетики, селекції, біотехнології.
Кожний керівник господарства, спеціаліст повинен стати справжнім господарем землі, сучасними науковими знаннями ведення землеробства, виконувати «Основи законодавства України про землю»
1. Вихідні дані для розробки сівозміни
1.1 Загальні відомості про господарство. Місцезнаходження господарства
Область: Дніпропетровська
Район: Дніпропетровський
Назва господарства: ТОВ «Надія»
Спеціалізація господарства: зернове
Через землекористування господарства проходять дорога на обласний центр м. Дніпропетровськ. Найближчий пункт здачі сільськогосподарської продукції - м. Дніпропетровськ.
Загальна земельна площа: 2534,0 га.
Склад земельних угідь представлено в табл.1
Таблиця 1
Склад земельних угідь
Земельні угіддя Площа, га господарства
Всього с.г угідь: 2100,0 в т.ч оранки 840,0 пасовища 380,0 сінокоси 42,5 сади 65,0 лісосмуги 86,0
Садиба господарства 18,0
Присадибний фонд 416,0
Всього землі 2534,0
1.2 Кліматичні умови господарства
Клімат Степу України - помірно-континентальний. Середньорічна температура складає 80С. Середня температура січня на північному сході коливається від -80С до -20С, а на південному заході - від -50С до 50С.
Середня температура липня становить 210С на півночі і 230С на півдні. Безморозний період продовжується 160-220 днів. Заморозки закінчуються в квітні, а осінні бувають в жовтні.
В середньому за рік в північній частині Степу випадає 450-500 мм, а в південній - близько 400 і в приморській смузі - до 350-400 мм опадів.
Випаровування вологи з ґрунту в Степу в 2-3 рази перевищує кількість опадів.
Таким чином, в цілому Степ відноситься до зони недостатнього зволоження, особливо це стосується районів південного Степу.
Згідно схемі фізико-хімічного районування територія землекористування ТОВ «Надія» відноситься до центрального помірно-посушливого району. Територія господарства відноситься до другого агро-кліматичного району, який характеризується наступним: Тривалість безморозного періоду складає в середньому 150-180 днів, температура 00С складає 255 днів, 50С склала 210 днів, 100С складає 170 днів, 15 0С складає 125 днів. Середня температура повітря в 13 годин в червні складає 260С. Сума опадів за рік - 460 мм. За період температури повітря вище 10 0С - 270 мм. Джерелом запасу вологи в ґрунті є також зимові опади. Сніговий покрив утворюється в середині грудня, але бувають значні відхилення від цієї дати.
Середня з максимальних декадних висот снігового покриву за зиму складає 7-11 мм.
Середньомісячна температура повітря і сума опадів представлена в табл. 2.
Таблиця 2
Середньомісячна температура повітря та сума опадів за середньобагаторічними даними
Сума опадів, мм 28 24 26 35 49 69 53 43 33 38 37 37 472
Тривалість вегетаційного періоду виражається числом днів з середньодатовими температурами повітря вище 5 0С і продовжується 207-210 днів.
Тривалість вегетаційного періоду в днях для основних польових культур, вирощуваних в господарстві: Горох - 65-95
Озима пшениця - 150-160
Кукурудза на силос: 100-120
Ярий ячмінь - 80-100
Кукурудза на зерно - 115-140
Соняшник - 130-137 днів
Дата перших осінніх приморозків: в першій декаді жовтня
Дата останніх весняних заморозків: В 3-ій декаді квітня
1.3 Характеристика ґрунтів господарства
Вивчаючи водний режим звичайних чорноземів, Г.Н. Висоцький встановив, що в динаміці вологи в чорноземах можна виділити 2 періоди: 1) Висушування ґрунту, охоплюю чого літо і першу половину осені, коли волога інтенсивно витрачається рослинами і випаровуються.
2) Промочування, починаючи з другої половини осені і продовжуючого весною завдяки талим водам і весняним опадам.
Ці періоди в водному режимі чорноземів і його особливості характерні для всіх чорноземів, але тривалість і строки висушування і зволоження для кожного підтипу будуть свої. Вони визначаються перш за все кількістю опадів, їх розподіл в часі і температурою.
Літні опади зволожують лише орний шар. Запаси вологи в нижніх горизонтах чорноземів створюються опадами холодного періоду (пізні осінні опади, талі води). Водний режим чорноземів сприятливий для процесу гумусоакумуляції, але з точки зору їх сільськогосподарського використання є основним лімітуючим фактором родючості. Чорноземна зона характеризується нестабільним або недостатнім зволоженням. У формуванні водного режиму можна виділити два періоди: 1 - висушування ґрунту, яке спостерігається влітку та на початку осені;
2 - промочування ґрунту з перервою на промерзання з осені до весни.
Чорноземи Степової зони мають непромивний водний режим: в нижній частині їх ґрунтовой товщі формується постійний горизонт з вологою, не перевищуючої величини вологи завядання. Водний режим звичайних і південних чорноземів східних провінцій характеризується повним фізіологічним висушуванням кореневмісного шару під зерновими культурами до часу збору урожаю.
Рельєф господарства представляє собою рівнинне плато. В покрові орних земель переважають чорноземи звичайні малогумусні легкосуглинисті і не змиті і слабо змиті
. які складають 50,8% чорноземи звичайні слабозмиті і чорноземи звичайні середньозмиті складають 40,2% від всієї оранки.
Сильнозмиті чорноземи займають 17,7 га, що становить 0,5%.
Слабозмиті ґрунти при використанні на них протиерозійних систем обробки складають резерв польових сівозмін.
Водно-фізичні константи для ґрунтів господарства: - максимальна гігроскопічність - 8,31-8,41%;
- вологість стійкого вянення - 10,2-11%;
- запас продуктивної вологи до моменту посіву ярих культур - 40 мм
- величина обємної маси орного шару ґрунту - 1,2-1,3 г/см3 глибина орного шару ґрунту - 27-30 см
Вирівняні ділянки ґрунтового покриву орних земель взагалі покриті не змитими ґрунтами, схили в різній ступені змиті, дно представлено болотно-чорноземними і луго-болотними ґрунтами. Орні землі в основному покриті чорноземами звичайними малогумусними незмитими.
Чорноземи звичайні малогумусні незмиті
Ці ґрунти формуються в умовах підвищеного зволоження яке створюється за рахунок місцевих тимчасових скупчень вологи поверхневого стоку, за рахунок живлення ґрунтовими водами, чи в результаті їхньої спільної дії. Водний режим характеризується чергуванням періодів більш-менш глибокого промочування і зворотного капілярного підйому вологи.
Потужність гумусового горизонту намитих ґрунтів 60 см., гумусованого профілю - до 100 см.
Збільшення потужності гумусового горизонту відбувається за рахунок нагромадження гумусованого дрібнозему, який змивається з прилягаючих схилів і перевідкладається в пониженнях місцевості. Намиті чорноземи (особливо в балках стоку) багаті гумусом і поживними речовинами, а велика (хоча і на короткий час) вологозабезпеченість, сприяє кращому їх засвоюванню сільськогосподарськими культурами. Ці ґрунти добре підходять під усі сільськогосподарські культури.
Останні, в силу різниці окислювально-відновлювального потенціалу, здобувають рухливість і утворюють акумуляції у формі залізних і марганцевих конкрецій. Анаеробні умови крім того утворюють мікробіологічні процеси по розкладанню рослинних відходів, що накопичуються у виді земляної торфяно-мінеральної маси, що підстилається гумусовою частиною профілю. Ґрунти по механічній сполуці легкоглинисті. Видимих солей по профілю не спостерігається. Чорноземи звичайні слабо змиті. До слабо змитих чорноземів відносяться ґрунти, у яких водяними потоками змито до половини гумусового горизонту. Потужність гумусованого профілю (Н Нр Рп) складає 73 см. Вміст гумусу в чорноземах слабо еродованих коливається в межах4,5-5%. Зі збільшенням крутості схилу вміст гумусу зменшується. По механічному складу ґрунти легко глинисті з вмістом фізичної глини (часток 0,01 мм) 62,7%, у тому числі мулу (часток менш 0,001 мм) - 37,5%. Ґрунти мають переважно середню забезпеченість основними елементами мінерального живлення.
Слабо змиті чорноземи зустрічаються також із плямами середньо змитих чорноземів 10-30% (шифр 4а (б: 10-30%).
Чорноземи звичайні мало гумусні середньо змиті легко глинисті на лесах (шифр 4б). До середньо змитих чорноземів відносяться ґрунти, у яких гумусовий горизонт змитий більш ніж на половину.
На розораних ґрунтах гумусовий горизонт введений в орний шар разом з верхньою частиною гумусового перехідного горизонту. Вміст гумусу в цьому шарі складає в середньому 4,6%. Потужність гумусового профілю знаходиться в межах 52 см. Ґрунти по механічній сполуці легко глинисті з вмістом фізичної глини (часток 0,01 мм) 63,4%, у тому числі мулу (часток менш 0,001 мм) 36,6%.
Еродовані ґрунти
Руйнування верхнього найбільш багатого поживними речовинами ґрунту і його змив поверхневим стоком талих і зливових вод призводить до ерозії ґрунтового покриву.
Чим більше ґрунти еродовані, тим більше вони відрізняються від їхніх не змитих аналогів по хімічному складу, фізико-хімічних властивостях, водному, повітряному і тепловому режимах біогенності та інших показниках, що здійснюють вплив на родючість ґрунтів і їхню протиерозійну стійкість.
Зі збільшенням еродованості ґрунтів в них знижується вміст гумусу, скорочується потужність гумусованого профілю.
В еродованих ґрунтах не тільки зменшується загальний вміст гумусу, але і змінюється його якісна сполука, зменшується вміст валового азоту, а також фосфору і калію, збільшується кількість фульвокислот, знижується кількість гумінових кислот, особливо їхніх рухливих форм. Це звязане з виносом при ерозії водорозчинних органічних речовин, у складі яких гумінові кислоти займають 70-80%, а також, у звязку з наближенням до денної поверхні нижче залягаючих ґрунтових горизонтів, збагачених фульвокислотами. У результаті органічні речовини ґрунту зі стійкого перетворюються в рухливий фульвокислотний стан, що знижує його структуроутворюючу здатність.
Звичайно, зі збільшенням змитості, зростає щільність ґрунту - її обємна маса. Це зменшує інфільтрацію опадів і збільшує поверхневий стік. Відповідно, при зміні щільності ґрунтів, зменшується порізніть і вологоємність. На схилах південних експозицій прояви ерозійних процесів більш сильні, ніж на північних, що пояснюється більш інтенсивним і швидким сніготаненням. Ґрунти піддаються ерозії під час зливових дощів, що призводить до зменшення вмісту гумусу в ґрунтах схилів південних експозицій і погіршення їх фізичного стану та зменшення ґрунтозахисної ролі зрідженого рослинного покриву. Серед еродованих ґрунтів більш родючими є ґрунти північних експозицій. Тут варто обробляти найбільш вимогливі до ґрунтової родючості культури. Схили світлових експозицій доцільно відводити під теплолюбні, але менш вимогливі до ґрунтової родючості культури. У залежності від оброблюваної культури, ступеня еродованості ґрунтів, погодних умов, рівня агротехніки спостерігається те чи інше зниження врожаю на змитих ґрунтах.
1.4 Засміченість полів бригади
Буряни - дикі або напівкультурні рослини, які людина не вирощує і які екологічно та біологічно пристосовані до умов поля і росту разом з культурними рослинами та завдають шкоду сільському господарству, так як знижують урожай культурних рослин і погіршують його якість. Класифікація бурянів наведена в табл. 4.
Таблиця 3
Характеристика ґрунту ріллі в господарстві
Різновид ґрунту Площа га Механічний склад ґрунту Потужність перегнійного горизонту, см Орний шар, см Вміст гумусу, % Вміст мг/100г ґрунту РН сольової витяжки
Незелені рослини - паразити, які беруть поживні речовини не з ґрунту, а від культурних рослин, присмоктуючись до тіла рослини спеціальними присосками; зеленого листя вони не мають. До них відносять: Повитиця конюшинна - Cuscuta trifolii;
Повитиця польова - Cuscuta sampestris;
Вовчок соняшниковий - Orobonche cumana.
Напівпаразитні буряни - це рослини які не втратили здатність до фотосинтезу, але спроможні живитися за рахунок рослини-живителя. Вони відрізняються від паразитів тим, що мають нормальну будову надземних органів і слабо розвинену кореневу систему, здатні до фотосинтезу і разом з тим до ведення паразитичного способу життя.
При відсутності рослини живителя можуть розвиватися самостійно, але значно гірше (Дзвінець великий - Rhinantus major).
Зелені рослини - не паразити, які засвоюють поживні речовини безпосередньо з ґрунту. У переважній більшості це квіткові рослини, які мають кореневу систему та зелене листя. За тривалістю життя вони поділяються на дві великі групи: малорічні і багаторічні.
Малорічними називають буряни, які розмножуються тільки насінням, мають життєвий цикл не більше двох років і відмирають після дозрівання насіння. Вони поділяються на дворічні та однорічні, а останні в свою чергу на ефемери, ранні та пізні ярі, озимі та зимуючі.
Ефемери - це малорічні буряни з коротким циклом розвитку (1,5-2 місяці), здатні давати на сезон кілька поколінь. Слово ефемери грецького походження, що в перекладі означає швидкоплинний, одноденний. Ця біологічна група не чисельна, але окремі її представники є дуже напористими і злісними бурянами. Представник - зірочник середній (Stellaria media).
Ярі ранні буряни - це малорічні буряни, насіння яких може проростає рано навесні, рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. У більшості випадків вони утворюють сходи рано навесні при температурі ґрунту 4-80С. При наявності сходів восени вони гинуть від приморозків, а весною навпаки здатні витримувати тимчасові низькі температури. Вони швидко закінчують вегетацію і достигають раніше, ніж яра пшениця, ячмінь, овес або разом з ними. А тому їх насіння їх легко може потрапити у ґрунт чи змішатися із зернами культурних рослин. За своїми біологічними ознаками ярі ранні буряни близькі до ранніх ярих зернових і є основними їх забурянювачами.
До цього типу належать: Гірчиця польова - Sinapsis arvensis
Вівсюг звичайний - Avena fatua.
Ярі пізні буряни - це мало річні буряни, насіння яких проростає при стійкому прогріванні ґрунту, які сходять пізно восени або влітку. Рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. Масово сходи зявляються при температурі ґрунту 10-140 С. Ярі пізні буряни сильно розвиваються на стерні після збирання зернових та пізніх зернових (просо), просапних (цукровий буряк, картопля та ін.), у другій половині вегетації та при достиганні, утруднюючи цим механізоване збирання.
До пізніх ярих відносять: Мишій сизий - Setaria glauca
Лобода біла - Chenopodium album
Щириця біла - Amarantus retroflexus.
Зимуючі - це малорічні рослини, яким властиві особливості як озимих, так і ярих рослин. Якщо вони дають сходи восени, то розвиваються подібно до озимих, тобто навесні продовжують свій ріст і дають насіння. Якщо ж вони сходить навесні, то дають насіння в цей самий рік, як і ярі культури. Така особливість дає змогу зимуючим бурянам засмічувати озимі та ярі культури.
До них відносять: Грицики звичайні - Capsella bursa pastoris
Злинка канадська - Erigeron canadehsis
Талабан польовий - Talaspi arvense.
Озимі - малорічні рослини, які потребують зниження температури для утворення насіння. Розвиваються подібно до озимих, тоб то сходи зявляються в літньо-осінній період і тоді ж утворюють розетки листя, перезимовують у будь-якій фазі розвитку. Навесні наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і дають насіння. Якщо вони всходять навесні, насіння в перший рік не утворюють. До них належить: Метлюг звичайний - Apera spica-venti
Дворічні - це такі буряни, які для свого розвитку потребують двох повних вегетаційних періодів. У перший рік розвивається стебло і незначна кількість листя в нижньому ярусі. Одночасно інтенсивно росте коренева система, в якій накопичуються поживні речовини у вигляді вуглеводів. Восени надземна частина дворічна буряну відмирає, живим залишається тільки корінь. Весною від кореня відростає квітконосне стебло, рослина цвіте, плодоносить і восени відмирає.
До дворічних бурянів відносить: Буркун білий - Melilotus officinalis.
Багаторічні - це буряни, життєвий цикл яких може тривати більше двох років і які здатні неодноразово плодоносити і розмножуватися насіння і вегетативними органами. Це найбільш злісна для сільськогосподарських культур біологічна група бурянів. Вони мають довговічні підземні органи (кореневища, кореневі паростки), які живуть від двох до кількох десятків років. Щороку навесні підземні частини рослин дають нові підземні пагони, які відмирають восени. Більша частина цих бурянів розмножується не тільки вегетативним шляхом, але й насінням, а деякі, як наприклад: хвощ, спорами, що робить їх особливо небезпечними. У звязку з цих багаторічними буряни здатні надзвичайно швидко поширюватися, є найбільш злісними і потребують і потребують багато зусиль для знищення. Вони поділяють на: гронокореневі, стрижнекореневі, кореневищні, коренепаросткові, повзучі, цибулинні та бульбові.
Кореневищні - багаторічні рослини, які розмножуються переважно підземними стеблами. Мають підземні горизонтальні стебла з бруньки стеблового походження. Стебла містить великий запас поживних речовин. Розмножується вони в ґрунті на неоднаковій глибині. При наявності бруньок, навіть маленький відрізок кореневища може дати пагонок новій рослині. Рослини цієї біологічної групи добре розмножується не тільки вегетативним шляхом, а і за допомогою насіння.
До цих бурянів відносить такі рослини: Пирій повзучий - Egropyrum repens.
Повзучі - це багаторічні рослини, які розмножується переважно лежачими надземними стеблами. Представники цієї групи бурянів мають слабке надземне стебло, здатне укорінюватися самостійна рослина. Стебло може досягати значної довжини з численними вузлами. Крім того вони розмножуються і насінням. До повзучих рослин можна віднести жовтець повзучий (Ranunculus repens).
Стрижневі буряни - багаторічні рослини з видовженим і потовщеним головний коренем, при чому корінням вони розмножуються слабо. Коренева система - це один головний стрижневий корінь, від якого відходять багато коріння другого, третього порядків. Бруньок, які б могли дати початок новим рослинам, на них немає. Вони утворюються в прикореневій шийці. Підрізання наземної маси сприяє їх росту. Частини прикореневої шийки бурянів здатні давати початок новим рослинам, а деякі навіть розмножуватися частинами кореня, який залягає значно глибше кореневої шийки. Ця біологічна група бурянів нечисельна. Характерний представник - є кульбаба лікарська (Taraxacum officinale).
Гронокореневі - багаторічні рослини з мичкуватою кореневою системою і обмеженою здатністю вегетативного розмноження. Для них характерна наявність дуже короткого головного і великої кількості бокових коренів, які утворюють пучок, схожий на гроно. Звідси і походять назва біологічної групи. Одним із представником цієї є подорожник великий (Plantago major).
Коренепаросткові буряни - багаторічні рослини, які розмножуються корінням, що утворюють паростки, які утворюються з кореневих бруньок. Бруньки є на головному, так і на бічних коренях. Окремі паростки дають початок новим рослинам коренепаросткових бурянів. Спочатку вони звязані з материнської, а потім перетворюються на самостійні рослини, на яких утворюються нові кореневі паростки. Внаслідок цього поле покривається заростями бурянів у кілька квадратних метрів кожна. І якщо їх не знищувати, воно стане суцільно забрудненим масивом. Коли під час обробітку корені коренепаросткових бурянів подрібнюються і, з бруньок на окремих відстанях виростають нові рослини. Здатність до вегетативного розмноження значно утруднює боротьбу з коренепаростковими бурянами. Найбільш поширеними із групи коренепаросткових є: Березка польова - Convolvulus arvensis
Осот рожевий - Cirsium arvense
Цибулинні - багаторічні рослини, що розмножуються насінням та цибулинами, що залишаються після відмирання надземної маси (цибуля Вальштейна - Allium Waldstein).
Бульбові - багаторічні рослини, що розмножуються бульбами, які утворюються біля основи стебел, на кореневищах. Насіння цієї групи тривалий час зберігається в ґрунті і поступово проростає. Представники цієї групи є чина бульбиста (Lathurus tuberosum).
Для розробки і правильного здійснення раціональних заходів по боротьбі з бурянами необхідно робити їх облік. Існують три основні методи забуряненості: окомірний, кількісний, кількісно-ваговий.
Суть окомірного обліку полягає в тому, що пройшовши по межі і діагоналі поля забуряненість посіву певної культури оцінюють за 4-бальною шкалою: 1 бал - трапляються поодинокі буряни;
2 бали - бурянів мало, але вони вже не поодинокі;
3 бали - бурянів багато, але менше, ніж культурних рослин;
4 бали - бурянів на посіві більше, ніж культурних рослин, і вони переростають їх.
Забуряненість посівів таким методом оцінюють кілька разів протягом вегетаційного періоду: на початку, в середині та наприкінці вегетації, зазнаючи при цьому і біологічні групу найбільш поширених бурянів.
На основні обстеження у господарстві складають карту забуряненості посівів. (мал. 1) Для цього в нижньому куті кожного поля на карті зазначають бал забуряненості, а штрихами або фарбами умовно відмічають біологічні групи найбільш поширених бурянів. Менш поширені грипи позначають умовними позначками і в балах в окремих сегментах уписаного в контур поля кола.
Під картою забуряненості вміщують використані умовні позначення. Такі карти дають загальне уявлення про окультуреність окремих полів господарства.
Кількісний метод дає змогу визначити кількісний і видовий склад бурянів. Суть його така. У польовому досліді по діагоналі ділянки в пяти місцях на однакових відстанях накладають на поверхню ґрунту рамки площею 0,25 м2 (0,5 х 0,5) або (1х1) м2. У виробничих дослідах по діагоналі поля розміром до 100 га рамки накладають у 10 місцях, а на 100 - 150 га і більше - відповідно у 20 і 30.
У межах кожної рамки підраховують загальну кількість бурянів, у тому числі мало-і багаторічних. Крім того, в групах мало- і багаторічних бурянів зазначають окремо кількість одно- двосімядольних рослин.
За цим методом забуряненості посівів визначають у шт./м2, тому при використанні рамки 0,5 х 0,5 м кількість бурянів у пробі перемножують на 4 - перевідний коефіцієнт на площу (1 м2: 0,25). Після перерахунку кількості бурянів на площу 1 м2 забуряненість оцінюють за трибальною шкалою: Кількість бурянів, шт/м2 Бал забуряненості Ступінь забуряненості малорічних багаторічних
Менше 10 Менше 1 1 Слабкий
10-50 1-5 2 Середній
Більше 50 Більше 5 3 Сильний
Найбільш точно забуряненість посівів визначають за допомогою кількісно-ваговой методу, при якому враховуються кількість і маса бурянів. Для цього підраховані в межах рамок буряни без коріння зважують невисушеними і після висушування в лабораторії (у повітряно-сухому стані). Масу бурянів визначають у г/м2 або ц/га. Цей метод дає змогу мати уявлення, як буряни затінюють культурні рослини і збіднюють ґрунт на воду та елементи живлення.
Структура посівних площ та урожайність с.-г. культур в господарстві
Структура посівних площ та урожайність с. г та урожайність с.-г культур представлена в таблиці 5
Аналізуючи дані таблиці 6 - видно, зернові культури в господарстві є основними і займають біля 61% від всієї посівної площі, кормові культури займають біля 18,1%, серед них превагу має кукурудза на силос - 11,2%. Щодо урожайності вирощуваних культур, то видно, що за останні три вона залишається стабільною і навіть у деяких культур підвищились.
Це говорить про правильну роботу господарства і ефективність і використання ґрунтів і природних ресурсів.
Таблиця 5
Структура посівних площ та урожайність сільськогосподарських культур
С.-г культура і пари Площа посіву Урожайність, ц/га Середня га % 2008 р. 2009 р. 2010 р.
Чорний пар 25 7,4 - - - -
Озима пшениця 120 23,8 38,6 11,8 36,7 28,4
Озиме жито 65,5 5,5 14,3 12,6 13,5 13,5
Ярий ячмінь 93 4,6 31,5 16,6 26,4 24,8
Кукурудза на зерно 147 7,5 46,5 45,4 37,8 43,2
Кукурудза на силос 84,5 15,8 248 268 350 288,6
Кукурудза на зелений корм 40 2,3 105 117 127 116,3
Цукровий буряк 100 5,6 282 245 264 263,6
Соняшник 45 7,2 23,5 25,6 13,2 20,7
Горох 22,5 5,0 22,3 27,6 35,4 28,4
Ярий ріпак 11,5 9,9 12,8 18.8 14,3 15,3
Багаторічні трави 86 5,4 64,3 62,5 55,4 60,7
Всього 840 100 - - - 903,5
1.6 Існуючі сівозміни у господарстві
В господарстві існує така схема сівозміни: Схема сівозміни
1. Горох
2. Озима пшениця
3. Озима пшениця
4. Кукурудза на силос
5. Озима пшениця
6. Ярий ячмінь
7. Кукурудза на зерно
Площа 840 га Середній розмір поля - 80,5га
Для оцінки прийнятих сівозмін нагадаємо, що рельєф землекористування господарстві представляє собою рівнинне плато. Тому немає необхідності проте немає необхідності розміщувати поля поперек схилу. Переважаючи вітер в даній місцевості - південно-східній. Вздовж країв кожного поля насаджені лісосмуги, що зменшують рушійні силу вітру.
Площа полів в сівозміні наближена до середньої. І якщо є відхилення, то незначні 9-10%. Це дуже добре, так як не дозволяє зменшувати в деякі роки площу основних сільськогосподарських культур.
Ґрунти мають хороші водно-повітряні, фізичні властивості, і при правильного обробітку, високу родючість. Всі поля знаходяться в однакових кліматичних умовах, з практично однаковим рельєфом, що дає можливість застосовувати однотипові агрономічні заходи по обробітку ґрунту і внесення добрив.
Якщо оцінювати сівозміну з точку зору правильності підбору попередників, то бачимо, що культури в сівозміни розміщені з недоліками. По-перше, два роки підряд розміщується озима пшениця. Дослідження Ерастівської дослідної станції показують, що повернення озимої пшениці через рік на попереднє місце після різних попередників продуктивніше, ніж вирощування її на одному полі протягом двох років. За даними Лебідя Є.М. (1991) нижче за якістю зерно озимої пшениці отримують при повторній сівбі.
Вихід кормових одиниць з 1 га сівозмінної ріллі - 15.89 ц
Вихід зерна з 1 га сівозмінної площі - 14.57 ц
Вихід перетравного протеїну з 1 га - 10,3 ц ґрунт сівозміна ротаційний бурян1. Інтенсивні (промислові) системи землеробства в Україні займатимуть 50-60% ріллі для вирощування зернових, технічних та кормових культур. Вирощена продукція має піддаватися глибокій переробці на технічні (біоетанол, дизельне паливо), продовольчі (цукор, олія та макаронні вироби) й кормові (комбікорм для тварин, сіно, вітамінні добавки) цілі. Використання промислових засобів у максимально допустимих нормах (мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин від шкідливих організмів, стимулятори росту рослин) мають забезпечити врожайність зернових колосових культур (озима та яра пшениця, озиме жито, ячмінь, овес, тритикале, зернобобові) на рівні 5-6 т/га, кукурудзи - 9-10, цукрових буряків - 60-70, сої, озимого ріпаку та соняшнику - 4-5 т/га. Інтенсивні системи землеробства мають бути зональні, адаптовані до певних ґрунтово-кліматичних умов України, ґрунтозахисні.
2. Екологічна система землеробства в Україні займатиме 25-30% ріллі для вирощування культур, продукція яких має первинну переробку. До таких культур належать картопля, зернобобові (горох, соя), гарбузові, лікарські та інші культури. Використання промислових засобів (мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин від шкідливих організмів) можливе за умови керування критерієм еколого-економічного порогу наявності шкідливих організмів. За таких систем землеробства слід максимально використовувати біокліматичний та ґрунтовий потенціал даної зони. Екологічні системи землеробства мають бути екологічно безпечні, високопродуктивні, ґрунтозахисні, енергоощадні, адаптовані до відповідних ґрунтово-кліматичних умов України.
3. Біологічна (органічна) система землеробства в Україні займатиме 5-7% ріллі для вирощування культур, продукцію з яких використовуватимуть безпосередньо для харчування людей - овочі, фрукти, виноград, ягідні культури, лікарські рослини, горіхоплідні тощо. Використання промислових засобів не допускається. Біологічні системи землеробства спрямовані на одержання якісної й безпечної для людини продукції. Їх запроваджуватимуть у спеціалізованих господарствах з вирощування відповідних культур. Базуватимуться вони на природних біологічних засобах відтворення родючості ґрунту та захисту сільськогосподарських рослин від шкідливих організмів. Вони мають бути екологічно безпечні, адаптовані до відповідних ґрунтово-кліматичних умов України, високопродуктивні й ґрунтозахисні. Щоправда, такі системи землеробства найбільш енергозатратні серед усіх перерахованих вище. Система землеробства No-till в Україні займатиме близько 30% ріллі і стане альтернативою інтенсивним (промисловим) системам. Найпоширенішою вона буде в ерозійно небезпечних умовах та під час вирощування зернових колосових (озима та яра пшениця, озиме жито, ячмінь, овес), кукурудзи, сої, ріпаку. Система землеробства No-till потребує інтенсивного використання промислових засобів: мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від шкідливих організмів, стимуляторів.
ВИСНОВОК
В даній курсовій роботі ми розглянули ґрунтово-кліматичні умови, структуру посівних площ, існуючу сівозміну в ТОВ «Надія». Господарство розташовано в ґрунтово-кліматичних умовах, які дозволяють отримувати сталі та високі урожаї практично усіх сільськогосподарських культур. Засміченість полів - середня. Тому за умов вдалого поєднання агротехнічних та хімічних методів боротьби з бурянами засміченість полів можна звести до мінімуму. Запропонована система хімічного захисту рослин від бурянів за допомогою сучасних та новітніх гербіцидів дозволяє звести до мінімуму пестицидне навантаження на людей та середовище та ефективно їх контролювати. Система обробітку ґрунту, яка висвітлена у курсовій роботі, дозволяє створювати оптимальні умови росту і розвитку вирощуваних культур у сівозміні за допомогою поєднання глибокого, мілкого та поверхневого обробітку ґрунту з використанням полиневих, плоскорізних та інших знарядь. Нова науково обґрунтована сівозміна, яка запропонована у курсовій роботі, дозволяє раціонально використовувати трудові та енергетичні ресурси. Нова сівозміна за рахунок введення гороху та кукурудзи дозволяє збільшити вихід кормових одиниць (на 45,5% у порівнянні з існуючою сівозміною). Завдяки введенню нових культур та впливу на фактори приросту врожайності (підвищення культури землеробства, внесення добрив, пестицидів, нових сортів та ін.) суттєво підвищується вартість валової продукції на 1 га сівозмінної площі - на 165 грн/га. Все це свідчить про правильність вибору схеми сівозміни та вірного шляху для отримання прибутку від галузі рослинництва. Рахую, що завдання роботи - розробка науково о