Методика дослідження ролі і місця продовольчого забезпечення в контексті національної економічної безпеки. Характеристика соціально-економічних та природних передумов виробництва продовольчих регіональних ресурсів в сучасних умовах господарювання.
Аннотация к работе
Здійснено аналіз теоретичних підходів до визначення сутності продовольчої безпеки та її роль в забезпеченні збалансованого економічного розвитку країни з метою задоволення соціально-економічних потреб населення, передусім продовольчою продукцією. Продовольча безпека є однією з важливих складових економічної безпеки будь-якої країни, її стан визначає рівень життєзабезпеченості населення та соціально-економічного розвитку суспільства. Найбільш вдалим вважається визначення, що використовується в міжнародних документах, які декларують, що продовольча безпека - стан економіки, при якому гарантується забезпечення доступу всіх жителів країни і в будь-який час до продовольства в кількості, необхідній для активного здорового життя. Розгляд теоретичних аспектів поняття „продовольча безпека” дає можливість сформувати авторські визначення сутності продовольчого забезпечення населення, а саме: продовольча безпека держави - це спроможність національної економіки кількісно й якісно задовольняти потреби громадян у продовольстві, створювати його стратегічні запаси та забезпечувати необхідні темпи зростання виробництва продуктів харчування. Оскільки, на основі теоретико-методичних підходів з позицій класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) продовольча безпека країни включає секцію А, до якої, крім сільського входить лісове господарство, мисливство, а також секцію В - рибальство, рибництво, то у нашому трактуванні визначення поняття „продовольча безпека”, це - стан економіки, за якого гарантується забезпечення доступу всіх жителів країни і в будь-який час до продовольства за рахунок секцій А - сільське і лісове господарство, мисливство, секції В - рибальство, рибництво, а також розділу 15 секції D - виробництво харчових продуктів, напоїв та секції Р - діяльність домашніх господарств, які займаються сільськогосподарським виробництвом та виробництвом харчових продуктів, напоїв, у достатній кількості для задоволення продовольчих потреб населення.Для промислово розвинутих країн характерним є те, що основну масу сільськогосподарської продукції виробляють великі капіталістичні ферми, а існування більшості фермерських господарств підтримується тим, що частка державних субсидій безпосередньо для них у країнах ЄС становить 50 %, у США - 35, в Японії - 75 %. Сільське господарство розглядають як стратегічну галузь, що забезпечує продовольчу безпеку, і її підтримку здійснюють за рахунок бюджетних коштів. Загострення дефіциту продовольства в країнах Африки та Південно-Східної Азії, а також зростання світових цін на продовольство створює сприятливі умови для України щодо експорту рослинницької продукції, зокрема зернових і зернобобових культур, для виробництва яких вона має абсолютні й порівняльні переваги на світовому продовольчому ринку. Головними видами сільськогосподарських культур є картопля, овочі, і в певній мірі фрукти, ягоди, виноград, у яких область є самодостатньою як з виробництва, так і переробки, до того ж має значний експортний потенціал. Інструменти економічної політики стосовно підтримки сільського господарства, що належать до першої категорії, містять заходи „зеленої скриньки”, що включає заходи державної підтримки, які не впливають (або впливають несуттєво) на торгівлю й виробництво; „блакитної скриньки”, яка включає відповідні витрати, що виділяються на фіксовані сільськогосподарські площі або фіксоване поголівя, і також не підлягають скороченню; а до другої категорії - „жовта скринька”, що включає внутрішню державну підтримку, яка впливає на торгівлю і виробництво, викривляючи їх результати у ринковому середовищі.У дисертаційній роботі здійснено обґрунтування науково-теоретичних, методичних та прикладних засад формування і забезпечення продовольчої безпеки регіону. Продовольче забезпечення має глобальний характер і стосується всіх груп країн, усіх народів світу, оскільки народонаселення є головним споживачем природних ресурсів, потреби в яких з розвитком цивілізації постійно зростають. На основі теоретико-методичних підходів з позицій класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) визначено роль і місце продовольчого забезпечення в контексті економічної безпеки країни, як спроможності національної економіки кількісно й якісно задовольняти потреби громадян у продовольстві, створювати його стратегічні запаси та забезпечувати необхідні темпи зростання виробництва продуктів харчування. Проведені дослідження свідчать, що Закарпатська область недостатньо забезпечена сільськогосподарськими угіддями, передусім орними землями і посівними площами, внаслідок чого недостатнім є рівень продовольчої безпеки регіону у вирощуванні й переробці зернових культур.