Дослідження проблеми прочитання Шекспіра у програмному симфонізмі композиторів-романтиків ХІХ століття - Ф. Мендельсона, Р. Шумана, Г. Берліоза та М. Балакірєва, Ф. Ліста, Б. Сметани, А. Дворжака та Р. Штрауса крізь призму теорії архетипів К.Ґ. Юнґа.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені П. І. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваАрановського, в кожну епоху людство потребує такого жанру, котрий зумів би в узагальненій формі висловити сутнісні риси сучасного розуміння Людини, обєднуючи на цій основі людей в ідеальний колектив. Відтак кожен прагнув увіковічнити Шекспіра у спробах долучитися до нього, щоби хоч якось наблизитися до позачасової глибини його одкровення у власних прочитаннях, віднайти в шекспірівських творах істину буття, одвічні образи - архетипи. Занурившись у позачасовість шекспірівської актуальності, котра сягає надр колективної позасвідомості та мотивів духовної матриці людства, романтики підготували ґрунт для наукового вивчення поняття архетипу (що надалі постав в аналітичній психології К. Ґ. Предметом вивчення стали інструментальні прочитання Шекспіра в аспекті векторної спрямованості від образу до архетипу, зокрема симфонічні увертюри «Сон в літню ніч» Ф. Мета дослідження - виявити потребу в зверненнях композиторів-романтиків ХІХ століття до інструментальних прочитань шекспірівської спадщини, зокрема в жанрах програмного симфонізму, що дозволить зясувати не лише індивідуальні особливості музичних транскрипцій Шекспіра в кожному окремому випадку, а й композиторське колективне бачення шекспірівського генія для епохи романтизму в цілому.У Вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дисертації, аналізується стан її розробленості, формулюються мета та основні завдання дослідження, а також визначається його новизна, практичне значення, обґрунтовується залучення в музикознавчий аналіз поняття архетипу, його дії на рівні музичної драматургії твору. У підрозділі 1.1 «Шекспір як рушій та культурний знак романтизму» велика увага приділяється особистості генія Шекспіра як своєрідному культурному знаку того часу, його невідємної приналежності до зародження нового художнього руху романтизму, повернення до міфу, до глибокої психологізації та внутрішнього переживання в художній творчості, пошуку буттєвих істин, до формування нової психології митця ХІХ століття. У підрозділі 1.3 «Шекспір і формування жанру симфонічної поеми (симфонічна поема та її жанрові провісники)» подається розлога історична довідка про зародження, становлення нових жанрів програмного симфонізму, зокрема симфонічної концертної увертюри та симфонічної поеми, а також хронологічна послідовність появи перших музичних прочитань Шекспіра в жанрах опери та інструментальної музики - від бароко до романтизму. Розглядаючи специфіку жанру симфонічної поеми, акцентуємо на тому, що на відміну від симфонічної увертюри поема як жанр цілковито відійшла від театру як виду мистецтва, позаяк у її межах композитори почали розробляти цілком інші ідеї, концепції, вирішувати проблеми філософського значення, шукаючи й нові засоби формотворення. На рівні інтонаційної драматургії творів здійснюється спроба виявити архетипну наповненість шекспірівських драм «Сон в літню ніч», «Король Лір» та «Юлій Цезар» в її прямому або ж опосередкованому втіленні в однойменних музичних творах Ф.У Висновках дослідження на якісно новому рівні подаються узагальнення щодо: - доцільності використання методики архетипного аналізу програмних симфонічних творів композиторів-романтиків ХІХ століття в музичних творах, що дозволяє набагато глибше зрозуміти не лише композиторський намір прочитання, загальну ідею твору, а й увесь психологізм позасвідомого, котрий якнайкраще розкриває естетику романтичного симфонізму та епоху ХІХ століття в цілому; Штраус у своїх симфонічних поемах «Гамлет», «Ричард ІІІ» та «Макбет» заклали три самостійні види інтерпретацій шекспірівських трагедій: - прочитання Шекспіра крізь призму бачень епохи, з її настроями та ідеями, що розкривають внутрішній світ композитора, його світосприйняття, психологію, а звідси і світорозуміння, яке зазвичай позначене рисами автобіографічності; акцентоване трактування образів через їх портретну характеристику, зумовлене стадіями сюжетного розвитку (звідси їх вплив на драматургію музичного розгортання), що вказує на якісні трансформації самого героя, його антагоністів, через окреслення кульмінаційних (ідейних) точок драматургії літературного першоджерела, в основу якого покладена трагічна концепція з кінцевим виходом на моралізаторські принципи; Визначальним принципом прочитання Шекспіра в жанрі симфонічної увертюри з точки зору драматургії насамперед стало окреслення основних фаз сюжетного розгортання. Це дозволило композиторам яскравіше розкрити портрети «діючих» персонажів, а звідси - виявити театральну природу музичного жанру.