Аналіз становлення радянського партизанського руху в Україні у 1941 р. Роль ЦК КП(б)У та НКВС УРСР у формуванні партизанських загонів Північно-Східної України, ставлення до Опору місцевого населення. Трагедія сіл регіону внаслідок партизанської боротьби.
Аннотация к работе
Проблемні питання діяльності радянських партизанських формувань північно-східної україни періоду їхнього становлення(Партизанський рух в Україні 1941 - 1944 рр. мовою документів та очима історика)» [1], у якій автор висвітлив низку невідомих раніше проблем партизанського руху. На узбіччі залишалися питання підготовки партизанів на випадок війни, організаційного періоду і спроби централізації рухом у перші тижні та місяці війни, проблеми воїнів-оточенців, місцевого населення в системі руху Опору та ін. Так, при організаторських групах загонів чисельністю 8 - 12 осіб могли бути до 20 - 30 таких спеціалістів: 2 - 3 радисти, 3 - 4 підривники, 3 - 4 стрільці, 1 - 2 фельдшери, 1 - 2 хіміки, 1 - 2 електрики, 2-3 водії, фотограф, зброяр, перекладач, у деяких загонах були навіть льотчики» [6, 29]. Старинов, «були репресовані повністю всі партизани-під-тльники-диверсанти» [7, 120]. У перші місяці діяльності УШПР перебував на стадії формування: постійно змінював місце дислокації, не мав засобів радіозвязку з партизанами, відчував гостру нестачу матеріальних ресурсів для забезпечення партизанських загонів.