Дослідження законодавчих засад надання слідчим суддею дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному процесі України і проблем їх практичного застосування. Пропозиції щодо необхідності уточнення окремих законодавчих положень.
Аннотация к работе
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ЗДІЙСНЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ7 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято ЗУ № 1689-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини», який на законодавчому рівні закріпив інститут спеціального кримінального провадження, а саме - здійснення спеціального досудового розслідування та/або спеціального судового провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого відповідно. Так, відповідно до положень чинного КПК України, в загальному порядку спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, визначених у статті 297-1 КПК України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук [4]. Прийняття Верховною Радою України 15 січня 2015 року ЗУ № 119-VIII дозволило вирішити питання про здійснення спеціального досудового розслідування щодо осіб, які переховуються від кримінальної відповідальності та покарання на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. Оперуючи власним досвідом роботи в суді можна констатувати, що при прийнятті рішення про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування факт залучення захисників підозрюваним та наявність у матеріалах кримінального провадження клопотань самостійно залучених підозрюваним захисників, за умови неявки підозрюваного на виклики органів слідства та суду, трактується слідчими суддями як один із доказів переховування підозрюваного від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності [9; 10]. Нагадаємо, що з прийняттям Закону України від 15 січня 2015 року № 119-УШ вимога про необхідність оголошення осіб у міждержавний та/або міжнародний розшук не поширюється на випадки, коли вирішується питання про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно осіб, які переховуються на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції та оголошені у розшук [14].