Дослідження принципів європейського адміністративного процесу з врахуванням перспективи їх закріплення в законодавстві України. Основи діяльності державних органів у взаєминах із громадянами й юридичними особами. Порядок розгляду публічно-правових спорів.
Аннотация к работе
Проблемні аспекти правового регулювання провадження адміністративних процедур в УкраїніЗагальновизнано, що предметом регулювання законів про адміністративні процедури в демократичних країнах є суспільні відносини, що виникають між приватними особами й органами та посадовими особами держави. Оновлення механізмів взаємодії держави з громадянами та бізнесом можливе лише за умови перерозподілу пріоритетів у системі функцій адміністративного права: з односторонньо-владних принципів акцент має бути зміщений на розвиток правозахисної й охоронної функції адміністративного права, реалізацію прав і законних інтересів громадян та організацій. Адже за допомогою адміністративного права реалізуються гарантовані державою права громадян і юридичних осіб, оскільки забезпечення й захист цих прав є публічним інтересом держави. Інакше кажучи, захист та реалізація прав і законних інтересів приватних осіб мають стати сутністю правозахисної функції адміністративного права. Вказане вище зумовлює необхідність якнайшвидшого прийняття нового основоположного нормативно-правового акта, який би врегулював процедурні особливості взаємовідносин приватних осіб та управлінських структур нашої держави.Зазвичай законодавець робить вибір між процесуальним кодексом, що включає в себе всі адміністративні процедури (Італія, Іспанія, Німеччина, Австрія тощо) і спеціальними процесуальними законами, що відносяться до конкретних сфер адміністрування (США, Франція, Великобританія, деякі Скандинавські країни тощо) [4, с. У європейських країнах адміністративні процедури мають довгу та стабільну законодавчу основу: Закон Швейцарії про адміністративну процедуру 1968 р.; Закон Німеччини про адміністративне виробництво 1976 р.; Закон Швеції про адміністративні процедури 1986 р.; Закон Австрії про адміністративні процедури 1991 р.; Закон Іспанії про юридичні режими органів публічної адміністрації та загальну адміністративну процедуру 1992 р.; Закон Фінляндії про адміністративні процедури 2003 р.; Кодекс про адміністративну процедуру Греції 1999 р. Утім більшість зарубіжних країн мають традицію окремого законодавчого регулювання адміністративної процедури й судового процесу з розгляду публічно-правових спорів, і це, на нашу думку, є цілком обґрунтованим. адміністративний законодавство юридичний державний Разом із тим, незважаючи на наявні відмінності, закон про адміністративні процедури має досягати власної мети - забезпечити ефективне адміністрування та реалізацію прав і свобод приватних осіб у відносинах із державою. Тут можна відзначити Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про відправлення дискреційних повноважень адміністративних органів» від 11 березня 1980 р., Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про адміністративні процедури, що мають вплив на велику кількість осіб» від 17 вересня 1987 р., Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про альтернативи судовому розгляду між адміністративними органами та приватними сторонами» від 5 вересня 2001 р., Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про виконання адміністративних і судових рішень у галузі адміністративного права» від 9 вересня 2004 р., Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про належну адміністрацію» від 20 червня 2007 р.Проведений аналіз свідчить, що невідкладним для оптимального функціонування відносин між органами виконавчої влади та приватними особами в Україні є прийняття нормативного акта, який регулював би всі аспекти здійснення адміністративних процедур. Щодо форми згаданого акта, то вважаємо за доцільне запропонувати прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, а не закону.