Проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України - Автореферат

По-третє, статті, що передбачають відповідальність за статеві злочини проти неповнолітніх, або взагалі не містять у якості обставини, яка обтяжує відповідальність, вчинення цих злочинів особами, які повинні турбуватися про неповнолітніх і які в силу цього використали залежний стан потерпілих осіб від себе, що значно полегшило вчинення таких злочинів (це, зокрема, стосується ст. ст. 19 Конвенції про права дитини, яка вимагає захищати осіб у віці до 18 років від сексуальних зловживань з боку батьків, опікунів або інших осіб, які повинні турбуватися про дитину. Стаття 181 КК України не враховує як характерних рис таких обєднань, так і обмежує коло субєктів злочину, передбаченого нею, тільки організаторами та керівниками антигромадських релігійних груп, що у свою чергу не дозволяє притягати до відповідальності інших осіб, які, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер діяльності подібних утворень, втягували до них неповнолітніх. Але досягнення особою 14 чи 15 років не означає, що вона перестала бути безпорадною перед злочинцем, оскільки розвиток кожного неповнолітнього має свої індивідуальні особливості і стверджувати, що особа за своїми фізичними та розумовими якостями дійсно перестала бути дитиною, можна, як правило, по досягненні нею 18 років, тобто повноліття (хоча, в залежності від специфіки тієї чи іншої країни, повноліття може наставати і пізніше - у 21 рік). Виходячи з цього, дисертант пропонує визначити у ч.1 ст.127 КК України катування як умисне заподіяння фізичного чи морального страждання шляхом насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, а ч.2 статті викласти у такій редакції: “Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, особи, яка перебувала у безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, з корисливих мотивів, на расовому, національному чи релігійному ґрунті, а так само вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються…”.Дисертант дійшов висновку про необхідність посилення кримінально-правової охорони неповнолітніх, виходячи з оцінки вікових особливостей осіб у віці до 18 років та підвищеної суспільної небезпеки осіб, які посягають на їх права. З метою усунення прогалин у вітчизняному законодавстві, приведення його у відповідність з вимогами Конвенції про права дитини та підвищення ефективності кримінально-правової охорони неповнолітніх в Україні, пропонується: визнати вчинення злочинів, передбачених ст.ст.115, 119, 121, 122, 125, 126, 127, 128, 129, 134, 143, 146, 151 КК України щодо неповнолітнього обставинами, що обтяжують відповідальність; встановити кримінальну відповідальність за підбурювання до самогубства та пособництво у самогубстві іншої особи або замаху на нього і внести потрібні доповнення до ч.1 ст.120 КК України; нова редакція диспозиції ч.2 ст.126 КК України і законодавче визначення мордування як умисного заподіяння фізичного чи морального страждання шляхом насильницьких дій, а також нова редакція ч.1 ст.127 КК України і визначення катування як умисного заподіяння фізичного чи морального страждання шляхом насильницьких дій з метою спонукати потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі; визнати випадки вчинення злочинів, передбачених статтями 115, 121, 126, 127 КК України на расовому, національному чи релігійному ґрунті, обставинами, які обтяжують відповідальність; нова редакція диспозиції ст.117 КК України, де вказується, що за цією статтею кваліфікується тільки умисне вбивство матірю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, вчинене в обумовленому пологами стані; передбачити в ст.129 КК України відповідальність за погрозу вбивством або насильством, визнавши у якості обставини, що обтяжує відповідальність, вчинення цього злочину щодо неповнолітнього; нова редакція диспозиції ч.1 ст.149 КК України: “Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди”; передбачити в ст.166 КК України відповідальність за всі випадки злісного невиконання обовязків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування; встановити підвищену відповідальність для батьків, педагогів або інших осіб, які повинні турбуватися про неповнолітню чи неповнолітнього за вчинення злочинів, передбачених статтями 152, 153, 155 та 156 КК України; передбачити в ст.181 КК України відповідальність за посягання на права особи під приводом здійснення релігійної або громадської діяльності, визнавши у якості субєктів злочину організаторів, керівників та активних учасників деструктивних релігійних або громадських обєднань та встановити підвищену відповідальність за втягування до таких обєднань неповнолітніх; створити на державному рівні Центр допомоги жертвам деструктивних релігійних та громадських обєднань.