Визначення особливостей бездіяльності як форми суспільно небезпечних діянь, що скоюються в медичній сфері. Узагальнення правових наслідків за незаконну лікувальну діяльність. Підстави кримінальної відповідальності за бездіяльність медичних працівників.
Аннотация к работе
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ОБЄКТИВНОГО КРИТЕРІЮ ЗЛОЧИННОЇ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ МЕДИЦИНИУ складі більшості злочинів, які завдають шкоди правопорядку у сфері медицини (в межах розділу ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України ми виділяємо в цю групу посягання, передбачені статтями 131, 132, 134, 138-145 КК України), суспільно небезпечне діяння може виражатися або у формі бездіяльності (неналежне виконання професійних обовязків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, ненадання допомоги хворому медичним працівником, неналежне виконання професійних обовязків медичним чи фармацевтичним працівником), або альтернативно як у дії, так і в бездіяльності (розголошення відомостей щодо проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, незаконне розголошення лікарської таємниці). Деякі делікти, що посягають на правопорядок у сфері медицини, характеризуються такою формою суспільно небезпечної поведінки, в якій дії винного поєднуються з його бездіяльністю. 138 КК України), оскільки злочинне діяння тут полягає у діях (заняття лікувальною діяльністю), які вчиняються винним без отримання на це дозволу (що є бездіяльністю ухиленням від виконання юридичного обовязку легалізувати лікувальну діяльність). Доцільно звернути увагу на те, що, розглядаючи загальнотеоретичні проблеми бездіяльності, одним із перших її прикладів фахівці неодмінно називають різноманітні випадки ненадання допомоги хворим медичними працівниками, що свідчить про існуючий у професійній правосвідомості юристів тісний звязок категорії злочинної бездіяльності з посяганнями на правопорядок у сфері медицини. Це, зокрема, Правила санітарної охорони території України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 року; Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 року № 1109; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, господарської діяльності з медичної практики та проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт (крім робіт на обєктах ветеринарного контролю), затверджені наказом Міністерства охорони здоровя України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 38/63 від 16 лютого 2001 року; Порядок допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну чи фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, затверджений наказом Міністерства охорони здоровя України №118-С від 19 серпня 1994 року; наказ Міністерства охорони здоровя України № 107 від 18 травня 1993 року «Про організацію трансплантації нирки в Україні на етапі реорганізації медичної служби»; наказ Міністерства охорони здоровя України № 195 від 10 серпня 2000 року «Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини»; Положення про атестацію середніх медичних працівників, затверджене наказом Міністерства охорони здоровя України від 23 жовтня 1991 року № 146; Положення про порядок проведення атестації лікарів, затверджене наказом Міністерства охорони здоровя України № 359 від 19 грудня 1997 року тощо.