Спільна спадщина людства як право людини третього покоління, котре вирізняються різноманітністю і взаємопов’язаністю. Виявлення особливостей концепції "спільна спадщина людства" з урахуванням новітніх тенденцій розвитку в міжнародному праві, її природа.
Аннотация к работе
Проблеми теорії і практики застосування концепцій «культурної спадщини» та «спільної спадщини людства» у сучасному міжнародному правіУ сучасному міжнародному праві концепції «культурна спадщина» («cultural heritage») та «спільна спадщина людства» («common heritage of mankind») ще не набули завершеного наповнення, залишаються маловивченими, відтак привертають увагу теоретичні та практичні аспекти їх застосування, аналіз яких дає підстави розглядати культурну спадщину як особливий обєкт концепції спільної спадщини людства, котра привнесла у розвиток міжнародного права «новий та корисний аспект» [10, 291]. Дані права по-різному тлумачаться в доктрині міжнародного права, наділяються різним змістом і обсягом, це, частково, зумовлено тим, що формування окремих інститутів третього покоління прав людини відбувалося в різних сферах людської діяльності і лише процес систематизації міжнародного права призвів до їх обєднання як прав людини «третього покоління». Мета статті полягає у виявленні особливостей концепцій «культурна спадщина» та «спільна спадщина людства» з урахуванням новітніх тенденцій їх розвитку в міжнародному праві, а також аналізі правової природи і практики їх застосування. Враховуючи динаміку розвитку понятійно-термінологічного апарату міжнародного права, зауважимо, що концепція спільної спадщини людства, замінивши назву з «загальнолюдського надбання», зберегла змістове наповнення, що полягає в «справедливому розподілі переваг, очікуваних від неї («спільної спадщини людства» - С.П.) на довгочасну перспективу» [12, 296] і поки що не сформувалась остаточно. При цьому в міжнародноправовій термінології поняття «людство» має умовний характер, оскільки людство не має міжнародної правосубєктності, тобто «юридичної властивості, яка передбачає можливості субєкта мати права, обовязки та реалізовувати їх… Права та обовязки, які дозволяють кваліфікувати субєкта (держава, організація тощо), формують його міжнародно-правовий статус» [9, 230].