Праворозуміння: поняття, типи та рівні. Поняття праворозуміння в працях видатних науковців, його концепції та порівняльний аналіз. Проблема єдиного розуміння та основні критерії його проблематики. Поняття правової ідеології та її специфічні особливості.
Аннотация к работе
Розуміння сутності права або праворозуміння є початковою, вихідною категорією юриспруденції. Пошуку сутності права присвячена значна кількість наукових робіт різних епох, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням. Крім того, застосування різноманітних підходів до вивчення і пояснення сутності, формування та функціонування права свідчить, що суспільство зацікавлене у створенні правової держави. Для юриспруденції вихідне і визначальне значення має покладений в її основу тип розуміння права. Сьогодні юридична наука повинна використовувати результати дослідження широкого кола правових шкіл, зясовувати різноманітні підходи до розуміння сутності, цінності і призначення права на противагу культивуванню однієї з правових концепцій та безпідставному запереченню інших.Починаючи з виникнення професійної юридичної діяльності й до сьогодні не було й немає, мабуть, жодного юриста, який би не замислювався над питанням, що таке право, і не намагався дати відповідь на нього.Тим більше зросла увага до цього питання із зародженням теоретичних знань про право. Кістяківського, який ще на початку минулого століття писав: «У жодній іншій науці немає стільки суперечливих теорій, як в науці про право. Суперечка між теоретиками права виникає вже на початку наукового пізнання права, навіть більшою мірою, саме з приводу вихідного питання - до якої сфери явищ належить право - починається непримириме розділення напрямів і шкіл у цій науці. феноменології - вчення, відповідно до якого будь-який феномен, включаючи право, має свою власну ідеальну основу («ейдос»), тобто особливий стан буття понять і норм, та поглибленого відгалуження цієї течії - герменевтики - вчення про принципи і методи інтерпретації текстів, у тому числі тлумачення текстів нормативних актів, поза яким право, як відомо, не може існувати. Хоча серед правників (як, до речі, й представників інших галузей гуманітарного знання) інколи має місце надмірне захоплення синергетикою, що завжди властиве будь-яким новим віянням у науці, не можна заперечити того, що як інтегрована доктрина синергетика не може не включати у свою орбіту питання нормативного регулювання поведінки людей і не впливати на онтологію і методологію юриспруденції, зокрема на проблему праворозуміння.Грекул вважають: по-перше, що право - це система (сукупність) формальновизначених норм (правил поведінки), які встановлені (санкціоновані) державою, є загальнообовязковими для всього населення, державних органів і посадових осіб, охороняються від порушень державною владою, виражають волю панівного класу або всього народу та спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин і соціальних цінностей (нормативний підхід); по-друге, що право - це наявність в суспільній свідомості системи понять про загальнообовязкові норми, права і обовязки, умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту (моральний підхід); по-третє, що право - це безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядкована дія соціальних субєктів і тільки воно лежить в основі утворення законів та інших нормативних актів (соціологічний підхід). Крім того, підкреслює, що право - це історично обумовлена способом виробництва воля економічно пануючої групи (страти) населення, виражена у законі; це певні можливості субєктів суспільного життя, які обєктивно зумовлені рівнем розвитку суспільства; це оформлена в офіційних джерелах і гарантована державою єдина в масштабі суспільства нормативна система, покликана регулювати соціально значиму поведінку учасників суспільного процесу на основі встановлення рівноваги інтересів, узгодження волевиявлення і правових вимог для всіх верств населення; система загальнообовязкових формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально неоднорідного суспільства, встановлюють права та обовязки учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загально соціальних потреб і охороняються державою. Скакун, яка прийшла до висновку, що сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів: · по-перше, ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: «вихідна форма буття права - громадська свідомість; право - не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообовязкові норми, права, обовязки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, які є у громадській свідомості та орієнтовані на моральні цінності. Спільними підходами є те, що право є соціальним явищем, без якого неможливе існування цивілізованого суспільства; право є мірою поведінки, встановленою і захищеною державою; право - це соціальний регулятор відносин, побудований на уявленні про справедливість, яке є у даний момент у конкретному суспільстві і має загальнообовязковий, формально визначений нормативний характер, встановлений або санкціонований державою (населенням в ході референдуму) і гарантований нею.
План
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ПРАВОРОЗУМІННЯ: ПОНЯТТЯ, ТИПИ ТА РІВНІ
1.1 Поняття «право розуміння»
1.2 Рівні праворозуміння
2. ПРАВОРОЗУМІННЯ В ІСТОРИЧНІЙ ЕВОЛЮЦІЇ
2.1 Поняття праворозуміння в працях видатних науковців
2.2 Концепції праворозуміння: порівняльний аналіз
2.3 Проблема єдиного розуміння права
3 . ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ
3.1 Основні критерії проблематики праворозуміння
3.2 Поняття правової ідеології та її специфічні особливості