Аналіз еволюції поглядів М. Костомарова на проблеми середньовічної та нової історії України. Основні проблеми культурного розвитку України в епістолярній спадщині вченого. Соціокультурні фактори, що впливали на формування його національної самосвідомості.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИАВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Робота виконана у відділі української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України. Пінчук Юрій Анатолійович, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник. Калакура Ярослав Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки;Пріоритетного значення набуває студіювання діяльності ряду українських науковців, які творили в складних умовах існування України у складі різних держав (зокрема Російської імперії), де домінуюча нація прагнула асимілювати наш народ, “розчинивши” у “великій російській нації”. костомаров історія культурний епістолярний Микола Іванович Костомаров (1817-1885) є знаковою постаттю цієї епохи і, як слушно зазначено в історіографії, “посідає чільне місце в сузірї визначних мислителів, учених, політичних і культурних діячів ХІХ ст.” Костомарова допомагає глибше зрозуміти світогляд вченого, зазирнути у його творчу лабораторію, прослідкувати еволюцію поглядів, висвітлити соціокультурне середовище, в якому він перебував у різні періоди свого життя, та відобразити проекцію творів вченого на тлі суспільно-політичних подій. Обрана тема розроблялася як складова науково-дослідної роботи відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України “Актуальні науково-теоретичні проблеми української історіографії ХІХ-ХХ ст. та маловивчені історіографічні памятки” (державний реєстраційний №0199U0044128) та “Історія української історичної науки: методологія, джерела та персоналії” (№0103U000696). Обєктом вивчення є епістолярна спадщина М.І.Костомарова, в якій простежуються його погляди на важливі проблеми української історії та культури.Костомарова у дожовтневій історіографії» проведений історіографічний аналіз праць з проблеми, які охоплюють період 1885-1917 рр. Це, в основному, спогади про М. І лише 150-річний ювілей вченого, оголошений ЮНЕСКО роком М.Костомарова, дозволив зробити певний прорив в актуалізації внеску історика у вітчизняну історіографію. Проаналізовані нами праці В.Замлинського, Г.Марахова, Ю.Пінчука, Г.Сергієнка та ін., окремі довідкові видання, де висвітлюється творчість М.Костомарова та аналізується його епістолярій, свідчать про вагомий внесок історика у розвиток української історіографії. Допоміжні джерела, тобто ті, що допомагають розкрити зміст основних джерел: а) спогади про нього сучасників, в яких згадується про епістолярій: існування окремих листів, відомості про загибель певної кореспонденції, про листування з тим чи іншим адресатом; б) наукові та науково-публіцистичні праці М.Костомарова різних років; в) енциклопедична, довідкова література та джерела біографічного змісту, в тому числі автобіографії, біографії відомих діячів. У другому розділі «Дослідження історії України середньовічного та ранньомодерного періодів у листах М.І.Костомарова», який складається з трьох підроділів, проаналізовано основні три основні сюжети історії України від раннього середньовіччя до епохи раннього модерну, які відобразилися у листуванні.У висновках відбито підсумки роботи та викладено узагальнюючі положення, що винесені на захист: Історіографія із проблеми цього дослідження має значний доробок, вона почала створюватися одразу після смерті М. Костомарова. Всю літературу систематизовано за хронологічним критерієм на чотири етапи: дореволюційний - 1885-1917 рр.; 1917-1930 рр.; 1939-1990 рр.; 1990-2008 рр. Кожен етап охарактеризовано і підкреслено, що досі не створено комплексного узагальнюючого дослідження, присвяченого епістолярній спадщині М.І. Костомарова. Доведено, що теорія, висунута істориком на обговорення, не була його науковим переконанням, а лише засобом ведення дискусії. Костомаров був послідовним і далекоглядним борцем за “новітню Україну”, але в тогочасних суспільно-політичних умовах йому доводилося робити деякі офіційні відступи від власних ідей, за що вченого неодноразово критикували в історіографії. Насправді Костомаров до кінця життя був впевненим у великому майбутньому України, її народу, мови й культури.