Дослідження української практики судового застосування норм матеріального права, що визначають тривалість дії суб’єктивного права особи. Огляд незаконності судового правозастосування правових актів, які не мають чинності, до відносин, що регулюються.
Аннотация к работе
ПРОБЛЕМИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ ТЕМПОРАЛЬНИХ НОРМ В УКРАЇНІВарто додати, що за подібне нехтування правовою нормою де-факто жодних заходів відповідальності з боку органів, котрі покликані її застосовувати до суддів, що порушують закон (Вища рада правосуддя), нині не помічено. Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип юридичної визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо це позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 5 розділу XIII «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року вказує, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, предявляються до виконання у строки, встановлені цим Законом, - три роки. Іншими словами, оскільки Закон в останній редакції встановив, що строки предявлення виконавчих документів до виконання становлять 3 роки, це означає, що виконавчі документи, видані до набрання чинності новою редакцією (вони мали бути предявлені до виконання упродовж одного року), все одно можуть предявлятися до примусового виконання протягом трьох років із дня видачі, на віть попри те, що річний строк для його предявлення, вказаний у самому документі, давно скінчився. Адже, якщо пристати на таку позицію, якої нині стали дотримуватися й виконавчі органи, дійдемо логічного висновку, що нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» ввела зворотну силу своєї дії в коментованій частині з метою допомогти недбалим стягувачам, котрі без поважних причин пропустили строк предявлення документа до виконання.