Аналіз проблем правового статусу працівника як суб"єкта трудового права в умовах ринкових відносин. Основні права, обов"язки, гарантії та юридична відповідальність працівника. Здатність до трудової діяльності, що вимагає розумової або фізичної напруги.
Аннотация к работе
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукПроголошення конституційного права людини на вільне розпорядження своєю здатністю до праці істотно змінює правовий статус працівника як субєкта трудового права. Становлення ринкових відносин у суспільстві і демократизація трудових правовідносин зумовили потребу по-новому поглянути на нормативне регулювання правового статусу працівника як субєкта трудового права. Саме сьогодні, коли у центрі уваги трудового права знаходиться людина та її особистість, питання правового становища працівника і закріплення його правового статусу у процесі прийняття нового Трудового кодексу України є особливо актуальними. Необхідність переосмислення ряду теоретичних питань, повязаних з регулюванням правового статусу працівника як субєкта трудового права, техніко-юридичні недоліки норм, що регулюють окремі елементи трудоправового статусу працівника, а також необхідність пошуку оптимального вирішення правових проблем і суперечностей у сфері визначення правового статусу працівника, що трансформувалися або знов виникли у сучасних умовах, зумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження. розробити дефініції понять таких елементів правового статусу працівника: «основні права працівника», «основні обовязки працівника», «основні гарантії трудових прав працівника»;З урахуванням сформульованих вище ознак працівника як субєкта трудового права запропоновано закріпити частину 1 статті 20 нового Трудового кодексу України у такій редакції: «Працівник - це фізична особа, яка має трудову правосубєктність та взяла на себе обовязок виконувати певну трудову функцію на умовах трудового договору». Працівник «подібний» найманому - це працівник, наділений державно-владними повноваженнями, який здійснює свої функції на користь суспільства і держави, реалізовуючи політичні інтереси і відносини у суспільстві (тобто який виконує функції складеного характеру). У звязку з тим, що в основі трудової правосубєктності працівника полягає його фактична здатність до праці, запропоновано закріпити як елемент трудової правосубєктності працівника його «здатність до трудової діяльності». При неповній трудовій правосубєктності працівника обмежується такий елемент її структури, як «можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю до праці»: крім вільного волевиявлення при неповній трудовій правосубєктності працівника потрібні додаткові чинники для її реалізації. Запропоновано законодавчо закріпити норму, що визначатиме основні гарантії трудових прав працівника як засоби‚ способи й умови‚ які відображатимуть головні напрями законодавства про працю із забезпечення реалізації основних трудових прав працівників і міститимуть перелік основних гарантій трудових прав працівника.Базовим поняттям, що визначає всіх трудящих за трудовим договором, має залишатися поняття «працівник», дефініцію якого необхідно нормативно закріпити таким чином: «Працівник - це фізична особа, яка має трудову правосубєктність та взяла на себе обовязок виконувати певну трудову функцію на умовах трудового договору». У сучасних умовах працівників слід поділяти на два основні види: 1) наймані працівники, тобто залежні працівники, які здійснюють в інтересах і на засобах виробництва роботодавця певну міру праці за певну плату з підпорядкуванням трудовому розпорядку; 2) працівники «подібні» найманим, тобто які виконують функції складеного характеру; тут слід розуміти працівників, наділених державно-владними повноваженнями, які здійснюють свої функції на користь суспільства і держави, реалізовуючи політичні інтереси і відносини у суспільстві. Трудова правосубєктність працівника як елемент його правового статусу, що класично включає трудову праводієздатність і деліктоздатність, у своїй основі має фактичну здатність фізичної особи до праці, що необхідно відобразити у структурі правосубєктності працівника. Трудова правосубєктність працівника може бути диференційована на три основні види: 1) загальна правосубєктність, тобто здатність фізичної особи бути носієм трудових прав, своїми діями набувати і реалізовувати трудові права й обовязки та нести юридичну відповідальність за трудові правопорушення; 2) спеціальна правосубєктність - здатність особи своїми діями, у встановленому законом особливому порядку, набувати і здійснювати особливі (спеціальні) трудові права й обовязки‚ а також нести трудоправову відповідальність; 3) виняткова правосубєктність (осіб до 14-ти років), під якою слід розуміти можливість осіб, що допускається трудовим законодавством, які не досягли чотирнадцятирічного віку, при дотриманні певних умов, виконувати трудові функції, повязані з реалізацією здатності до художньо-артистичної діяльності.