Принципи нормотворчої діяльності органів виконавчої влади. Поняття підзаконних нормативно-правових актів, їх особливості та види. Сучасний стан реалізації нормотворчої діяльності Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки України Київський національний університет імені Тараса ШевченкаНауковий консультант: доктор юридичних наук, доцент Гриценко Іван Сергійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан юридичного факультету. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПРН України ОЛЕФІР Віктор Іванович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», проректор з наукової роботи; доктор юридичних наук, професор МУЗИЧУК Олександр Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства; Захист відбудеться «15» вересня 2015 року о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м.Це випливає з наявності в країні практично паралельних процесів законодавчої діяльності Верховної Ради України та нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: по-перше, підзаконні нормативно-правові акти видаються досить часто із порушенням норм закону, іноді навіть всупереч законодавчим положенням, їхня численність постійно зростає швидкими темпами, але вони не відзначаються належною якістю; по-друге, норми підзаконних актів в своєму «урегулюванні» суспільних відносин виходять за межі законів, не завжди є правовими в природному розумінні сутності права та закону, або ж взагалі є єдиними регуляторами певного кола суспільних відносин у звязку із відсутністю в цій сфері законодавчих норм; по-третє, законодавчо цей процес не впорядковується (зокрема, проект Закону України «Про нормативно-правові акти» більше пяти років не може бути затверджений). Водночас, від якості підзаконних нормативно-правових актів цілком і повністю залежить якість правового регулювання суспільних відносин в країні, захист інтересів, прав та свобод громадян, оскільки яким би досконалим законом не було врегульовано ту чи іншу сферу суспільного життя, без належного впровадження законодавчих положень органами виконавчої влади правове регулювання ефективно здійснюватися не може. Втім, регулювання такого важливого питання як нормотворча діяльність органів виконавчої влади, яка складає базисну основу розвитку та реалізації законодавства, залишається на рівні підзаконних нормативно-правових актів, які не завжди одноманітно та в єдиному руслі врегульовують відповідні відносини. Саме тому в процесі дослідження неодноразово наголошується на необхідності прийняття Закону України «Про правотворчу діяльність та нормативно-правові акти», яким будуть врегульовані питання нормотворчої діяльності взагалі та органів виконавчої влади зокрема, а також нормативно-правових актів як результату нормотворчої діяльності. доведено, що субєктами нормотворення - створення саме нормативно-правових актів органів виконавчої влади - є лише Кабінет Міністрів України (на рівні вищого органу виконавчої влади) та міністерства (на рівні центральних органів виконавчої влади), а центральні органи виконавчої влади взагалі не мають права приймати акти нормативно-правового характеру, виходячи з норм Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Типового положення про центральний орган виконавчої влади, затвердженого Указом Президента України;У підрозділі 1.2 «Роль, призначення та місце органів виконавчої влади в системі органів державної влади» обґрунтовано, що моментом «зародження» української виконавчої влади та системи її органів є прийняття Конституції України 1996 р., у якій вперше було застосовано термін «виконавча влада» і затверджено систему її органів саме стосовно українських органів влади, на які покладено повноваження щодо здійснення управлінської діяльності, організації реалізації законів тощо. У підрозділі 1.3 «Поняття та сутність нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» враховуючи, що, по-перше, коло субєктів правотворчості є більш ширшим, ніж субєктів нормотворення (що обмежується органами виконавчої влади різних рівнів), по-друге, результатами діяльності органів виконавчої влади із створення нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти, по-третє, правотворчість є більш узагальнюючим поняттям, під яким треба розуміти діяльність всіх уповноважених органів із формування права, по-четверте, термін «нормотворчість» більш точно відображає зміст цього виду процесуальної діяльності системи органів виконавчої влади в Україні, обгрунтовано необхідність використання терміна «нормотворча», а не «правотворча діяльність» органів виконавчої влади. Зазначено, що нормотворча діяльність органів виконавчої влади складає сутність і зміст нормотворчого процесу, який є різновидом правотворчості і полягає у діяльності уповноважених органів (державної виконавчої влади України та їх посадових осіб) із створення нормативно-правових актів у порядку, суворо регламентованому законодавством (в залежності від органу нормотворення та виду нормативно-правового акта, який створюється).