Аналіз доктринальних положень в частині характеристики робочого часу та часу відпочинку. Ознаки додаткових вільних від роботи днів. Особливості правового регулювання додаткових вільних від роботи днів у чинному та проектному законодавстві про працю.
Аннотация к работе
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОДАТКОВИХ ВІЛЬНИХ ВІД РОБОТИ ДНІВ У ПРОЕКТІ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИАналізуються доктринальні положення в частині характеристики робочого часу та часу відпочинку, зроблено висновок про те, що додаткові вільні від роботи дні є окремим видом часу відпочинку. Анализируются доктринальные положения в части характеристики рабочего времени и времени отдыха, сделан вывод о том, что дополнительные свободные от работы дни являются отдельным видом времени отдыха. Стаття 154 проекту визначає п’ять видів такого часу: 1) перерви упродовж робочого дня (зміни); 2) щоденний (міжзмінний) відпочинок; 3) вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок); дні державних та релігійних свят, робота в які не проводиться; відпустки. Фактично ці ознаки корелюються із визначенням, що міститься у статті 2 Директиви 2003/88/ЄС Європейського парламенту і Ради від 04 листопада 2003 року про деякі аспекти організації робочого часу, у якій «робочий час» означає будь-який період, під час якого працівник працює, знаходячись у розпорядженні роботодавця, та виконує свою діяльність або обов’язки відповідно до національного законодавства та/або практики [2]. Проведене дослідження дозволяє виокремити ознаки додаткових вільних від роботи днів як різновиду часу відпочинку, а саме: 1) підстави, порядок надання та конкретну тривалість додаткових вільних від роботи днів (як правило, це один день) визначено на рівні законодавства; 2) підстави надання такого виду часу відпочинку пов’язано із: характером або режимом роботи підприємства, особливостями організації праці, умовами виробництва, встановленим спеціальним режимом робочого часу, виконанням працівниками соціально необхідної або значимої для суспільства та держави діяльністю; 3) надання такого виду часу відпочинку є обов’язком роботодавця; 4) у випадках, визначених законодавством, передбачено збереження заробітної плати повністю або частково.