Зміст і сутність інституту осудності у кримінальному праві, історія його виникнення й розвитку. Характеристика та значення осудності і неосудності. Особливості кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями та неповнолітніх.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Проблеми осудності у кримінальному праві Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України. Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін, заступник декана юридичного факультету з наукової роботи.Основним інструментом, завдяки якому можна прослідкувати, яким чином під час вчинення злочину зовнішній вплив переходить у внутрішній, відбивається на психіці і стає регулятором поведінки й діяльності “нормального” індивіда, є осудність. Так, осудність виступає субєктивною передумовою винності і кримінальної відповідальності, неосудність - обставиною, що виключає можливість особи бути субєктом злочину, вину і кримінальну відповідальність за вчинене діяння. Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність обумовлюється тим, що осудність виступає визначальним природним елементом можливості особи бути субєктом злочину, винною у його вчиненні й підлягати кримінальній відповідальності за злочинне діяння. Разом із тим суттєвий внесок у вирішення проблем, які стосуються вчення про осудність і неосудність, кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами й аномаліями, а також неповнолітніх, зробили своїми працями такі вчені, як Ю.М. Діалектичний дозволив розглянути проблеми осудності й неосудності у процесі їх розвитку з огляду на умови, що впливали на їх зміст, сутність та особливості через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права; системний допоміг вивчити ці явища в безпосередньому їх звязку з суміжними поняттями (обмеженою осудністю, так званою віковою і “спеціальною” осудністю, свідомістю, виною, відповідальністю й покаранням); системно-структурний уможливив комплексне дослідження поняття і критеріїв осудності у співвідношенні з неосудністю і визначення компетенції відповідних органів по встановленню тих ознак, які їх характеризують; порівняльно-правовий дав змогу показати становлення інституту осудності у кримінальному праві й накреслити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому та застосовувався при розгляді кримінального законодавства зарубіжних країн, що дало можливість внести пропозиції по вдосконаленню чинного КК України; конкретно-соціологічний було використано у процесі проведення анкетування серед слідчих ОВС і прокуратури, а також для обробки отриманих результатів; логіко-семантичний надав можливості сформулювати поняття осудності, тексти окремих норм і дослідити питання кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями, а також неповнолітніх із затримкою у психічному розвитку.Вони характеризують осудність, з одного боку, як спроможність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними (тобто її здатність бути винною й відповідальною), з іншого - як її психічний стан під час вчинення злочину. Осудність тлумачиться автором як передбачена законом обставина, що є фіксованим показником достатніх в особи здібностей для усвідомлення своїх дій (бездіяльності) і керування ними під час вчинення злочину, що є необхідною умовою наявності субєкта злочину та його можливості зазнавати заходів кримінально-правового впливу. “Осудність і неосудність у кримінальному законодавстві інших країн” присвячено детальному огляду кримінально-правових норм, що закріплюють поняття „осудність” і “неосудність”, а також “зменшена (обмежена) осудність” у законодавстві Азербайджану, Аргентини, Бєларусі, Болгарії, Великобританії, Голландії, Грузії, Данії, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, Сан-Марино, США, Таджикистану, Узбекистану, Франції, Швейцарії, Японії. Важливу, а іноді й визначальну роль, - при існуючих психічних розладах (аномаліях) - у характеристиці здібностей особи відіграють мотив і мета вчинення злочину (мотиваційні ознаки), її спрямованість і схильність до адекватного вибору останньої; 3) здатність особи бути відповідальною за вчинений злочин (осудність разом з іншими складниками субєкта й елементами складу злочину є умовою можливості настання кримінальної відповідальності) і повязана з першою здатність усвідомлювати та сприймати сенс осуду. Ґрунтуючись на основному положенні кримінального закону, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, дисертант розглядає позиції науковців і практиків щодо проблеми кримінальної відповідальності осіб із психічними аномаліями й розладами, які не виключають осудності, й доходить висновку, що не існує нагальної потреби в закріпленні такого поняття, як “обмежена осудність”, оскільки врахування психічних аномалій і розладів можливе й без його використання.