Комплексне дослідження перспектив деліберативних практик у масштабах Європейського Союзу у контексті теорії демократії Джеймса Фішкіна. Визначення умова системного використання деліберативної методології удосконалення демократії в Європейському Союзі.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаЗазначено, що існує кілька ключових напрямів, де ідея публічної сфери, задумана на національному рівні, має бути переусвідомлена на більш загальному транснаціональному рівні: переконання, що суверенна влада здійснюється в межах національних держав; розуміння економіки як такої, що територіально локалізована в межах національної держави; уявлення про те, що публічний діалог відбувається серед громадян, що проживають у межах однієї держави; передбачення єдиної спільної мови; інтенції до формування спільної літератури, культури та ідентичності; прагнення до спільної комунікаційної інфраструктури, що уможливить обєднаний діалог. Moreover, it is noted that there are several key areas in which the idea of the public sphere, conceived at the national level, must be redefined at a more general transnational level: the belief that sovereign power is exercised within national states; understanding of the economy as being territorially localized within the national state; the notion that a public dialogue is taking place among citizens living within a single state; prediction of a single common language; the intention to form a common literature, culture and identity; the desire for a common communication infrastructure that enables a united dialogue. Отмечено, что существует несколько ключевых направлений, где идея публичной сферы, задуманная на национальном уровне, должна быть переосмыслена на более общем транснациональном уровне: убеждение, что суверенная власть осуществляется в пределах национальных государств; понимание экономики как таковой, что территориально локализована в пределах национального государства; представление о том, что публичный диалог происходит среди граждан, проживающих в пределах одного государства; предвидение единого общего языка; интенции к формированию общей литературы, культуры и идентичности; стремление к общей коммуникационной инфраструктуре, которая позволит объединенный диалог. Але якщо вирішення проблеми спрямовується безпосередньо на людей, тоді виникає небезпека того, що рішення буде прийняте на підставах, далеких від першорядних проблем ЄС, про які громадськість може взагалі нічого не знати. З одного боку, ЄС матиме більші перспективи з вирішення спільних проблем, якщо залишить їхнє розвязання у межах відповідальності політичних еліт країн-учасниць, а не громадськості, оскільки консультації з необізнаними громадянами можуть бути небезпечними та безвідповідальними [8].