Поняття "душа" і "тіло" у філософському дискурсі представників філософії Нового часу. Методологія історико-філософського аналізу парадигмальних підходів до вирішення проблеми зв’язку душі і тіла, що становлять теоретичні засади синергійної антропології.
Аннотация к работе
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі філософії Національної металургійної академії України Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Капітон Володимир Павлович, Національна металургійна академія України, професор кафедри філософії. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Корх Олександр Миколайович, Академія митної служби України, завідувач кафедри філософії і соціально-гуманітарних дисциплін; Захист відбудеться «23» жовтня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) фівлософських наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49005, м.Одні вважали людину такою, що складається з духу, душі та тіла, інші - з душі і тіла. По-друге, у буденному житті, як правило, люди не замислюються над питанням, «у чому особливість таємниці людської душі?», «у чому сутність взаємозвязку душі і тіла?», вважаючи це чи промислом Божим, чи проявом самої природи. Коли ж людина ставить перед собою ці питання, то відповідь набуває характеру асиметрії інтуїтивного та теоретичного уявлення про душу, про взаємозвязок душі і тіла. З іншого боку, коли філософи, психологи чи когнітивні вчені обєктивно, чи «з позиції третьої особи», прагнуть теоретично визначити душу, або, що є ще складнішим, взаємозвязок душі і тіла, або хоча б окреслити їх приблизні межі та складові, феномен розпливається, втрачає своє обмеження, «утікає» від «визначення в поняттях». Усі попередні та сучасні прагнення створити теоретично-достовірну картину людської душі, взаємозвязку душі і тіла, стикаються з тим, що дослідникам необхідно розплутувати клубок феноменів, що іменуються душею, взаємозвязком душі і тіла, і це є досить складним та не завжди чітким перспективним завданням.У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, а також методи аналізу філософських текстів, конкретизовано обєкт та предмет дослідження.У цьому звязку аналізуються видання, які присвячені історії античної, середньовічної філософії та філософії доби Відродження, що складають методологічну основу даної роботи. Шабанової та інших, які демонструють обєктивний аналіз розвитку філософської думки різних епох та країн, з акцентом уваги на проблемі взаємозвязку душі і тіла на ранніх етапах її формування. Особливий інтерес викликає масив філософських видань середини і кінця ХІХ та початку ХХ століть, у яких рефлексивне поле дослідження проблеми взаємозвязку душі і тіла представлене широко і різнопланово. Проблема взаємозвязку душі і тіла включає такі питання, які є своєрідними інваріантами людської культури. У колі філософської проблематики виокремлюється проблема, яка у сучасному філософському дискурсі може бути визначена як психофізіологічна.У підрозділі 2.1 «Рефлексія емпіричного і феноменологічного взаємозвязку душі і тіла у філософії Ф.Бекона» підкреслюється, що англійський філософ започаткував субєктно-обєктну парадигму. Аналіз беконівської схеми класифікації наук, проведений у процесі дослідження, дає підставу вважати, що її головною ідеєю, як і обєктом пізнання, є людина. Англійський філософ підходив до взаємозвязку людського тіла і душі без усяких передумов й описував їх так, як до них ставиться людина в повсякденному житті. Аналізуючи вчення Ф.Бекона про людину, і особливо ту його частину, яка стосується взаємозвязку душі і тіла («Враження»), показано, що воно і є проявом феноменологізму беконівської філософії, оскільки передбачає дослідження того, що є у свідомості, того, що «дано». Гоббса було очевидним, що мова може йти не лише про душу (розумну душу), з одного боку, і тіло, з іншого, якимось чином поєднаних між собою, але і про відповідність фізичнго і метафізичного, а також про співвідношення буття і мислення.Декарта» підкреслюється, що французський філософ стояв у витоків трансценденталістської парадигми взаємозвязку душі і тіла. Обґрунтування цих ідей філософ реалізував через принцип «cogito», який привертає увагу і сучасних філософів. Декарта щодо визначення особливостей душі і тіла є те, що відтепер істинність душевних і тілесних проявів людини повязується з принципом «достовірності», який є наслідком тези «Ergo cogito (ergo) sum» . Оскільки ця теза була виправданням суб‘єктивного (власного) розуміння філософом суті та взаємозвязку душі і тіла, то вона, закономірно, піддавалась різноманітним інтерпретаціям. У ній взаємозвязок душі і тіла розглядався у теолого-пантеїстичному контексті, сутністю якого є уявлення про підпорядкування людини законам субстанції, зокрема, людського тіла механічним законам.Аналіз даної проблеми показав, що зміст кожної з розглянутих парадигм виявив свою автономність щодо конкретних проявів взаємозвязку душі і тіла.