Проблема волевиявлення людини у філософській культурі Київської Русі. Зародження і розвиток гуманізму як усвідомленої волі до людяності у філософській культурі України ХІІІ-XVII століттях. Ідея волі у філософії діячів Києво-Могилянської академії.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИРобота виконана у відділі філософії культури Інституту українознавства ім. Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Братасюк Марія Григорівна, Тернопільська академія народного господарства, професор кафедри теорії держави і права Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Однією з категорій, які допоможуть вирішити загострені сьогоденням проблеми, є категорія волі як складової частини ментальності народу і як особистісної ознаки людини, без якої неможливе ні самовдосконалення людини, ні її прагнення побудувати суверенну державу, адже тільки в такій державі і народ загалом, і кожна людина зокрема зможе реалізувати свої потенції. Метою даного дослідження є аналіз спектру ідей волі у філософській думці України, вияснення специфіки і особливостей прояву вольового начала в української людини, виділення образу людини із домінантним активним началом, внутрішнім прагненням до буття, здатністю знаходити себе як самостійну і унікальну істоту, цінність якої не менша, ніж інших. Дослідити умови прояву волі як особистісної характеристики людини у філософській культурі України відповідно до сучасної концепції волі як спрямованості кожної людини до власного бажаного майбутнього і простежити процес формування людини з активною життєвою позицією, вольове начало якої скероване не всередину себе, а назовні, через поєднання вивчення спадщини найсильніших представників певних історичних періодів та характеристики яскравих історичних епох. Простежити процес виділення волі до влади над собою, волі до влади над світом і волі до пізнання і творчості в період зародження і розвитку гуманізму у філософській спадщині епохи передвідродження і першого українського Відродження. Визначити специфіку прояву в української людини волі до влади над світом, що ґрунтовно розробляється в гуманістичних та реформаційних вчення діячів братського руху, і ніколи не виступає волею до маніпулювання чи волею до абсолютного маніпулювання, а спрямована на керування відносинами, а не людьми, і часто породжує відкриття, героїзм.Так отримуємо формулу волі за Кантом, де воля - це те, що лежить у людини між почуттєвим стимулом і поведінкою, що мотивує здійснення бажання задоволення, що відрізняє людину від тварини; філософію дії Фіхте з утвердженням активності вольового начала людини, де вольове начало - це визначення себе усвідомленням власної діяльності; розуміння волі Георгом В.Ф.Гегелем, у якого воля - це особливий спосіб мислення: мислення, що переводить себе в буття, як потяг надати собі буття. Новокласична філософія (ідея піддатливості при великій волі Вольфганга Гете, думка про обєднання філософії, мистецтва і науки в якусь нову синтетичну форму, яка одна може висловити прагнення людини до цілісності і зєднати в собі розірвані у світі культури розум, волю, інтуїцію й уяву Фрідріха Шлегеля, культ творчої індивідуальності і геніальності Шеллінга, категорії людського існування Серена Кєркегора) показує вже людину, яка перестає лише прагнути до пізнання, а змінює світ через самозміну. Першим висловив і обґрунтував думки про волю як універсальний принцип існування світу Артур Шопенгауер, у якого весь світ став самопізнанням волі, матеріалізацією і обєктивацією волі до життя, яку треба перебороти, ці принципи підхопив Фрідріх Ніцше, ідеї котрого полягають не у відмові від волі до життя, а в переплавленні волі до життя на волю до влади, схожі думки і погляди висвітлювали екзистенціоналісти Мартін Гайдеггер, Жан Поль Сартр, вважаючи, що людина не має на що спертися у своїх рішеннях, крім своєї волі. На основі робіт названих мислителів, а також вивчених і проаналізованих праць З.Фрейда, О.Вейнігера, В.Розанова, Е.Фрома, О.Шпенглера, Тейяра де Шардена, А.Камю, М.Бубера сучасним українським філософом Н.В.Хамітовим вичленувана концепція волі як внутрішнього прагнення особи до буття чи спрямованості кожної окремої людини до власного бажаного майбутнього, за якою воля може мати три вияви (воля до життя, воля до влади і воля до пізнання і творчості). Деякі із залишених памяток, авторами яких є Володимир Мономах і Данило Заточник, вказують на зародження нового для України в період Київської Русі типу волі - волі до влади над світом, яка передбачає керування відносинами між людьми, характерним для якого в Україні ставало керування на основі розуму і мудрості, а не грубої сили і підпорядкування.