Спроба довести безкінечну природу людської душі, яка належить потойбіччю, а не тлінному і виснаженому від непосильного гріхопадіння земному світові. Перебіг кінця світу у середовищі поезій Михайла Ореста. Осмислення природи безсмертного людського духу.
Аннотация к работе
ЯК ПРИЧИНА ПОЯВИ НОВОЇ ГІЛКИ БУТТЯ У ЗБІРЦІ МИХАЙЛА ОРЕСТА “ДУША І ДОЛЯ”Він зумів поєднати у своїх творах такі вершинні й надважливі для людей теми, як протистояння добра і зла, існування воєн і гармонії, світу і небуття, роздуму й бездумності, справедливості і гріхопадіння. У поезії “Рука задумана поволі пише…” автор осягає своїми розмисловими гранями такого делікатного буттєвого явища, як процес народження твору. Тут варто згадати слова Мартіна Гайдеґґера [24], який сказав, що людина, яка думає про міст, може знаходитися до моста ближче, ніж людина, яка по ньому пересувається. Автор вважає, що світ - як і людина - є тлінним, марнотним та скінченним. Тому Орест каже, що людина, хоч і є створінням прекрасного, та стає уподібненою злу і злому чину (“Окрасою землі, звичайно, є людина; Проказою землі є теж вона, людина” [25, c.