Проблема типу й типології в соціально-гуманітарному пізнанні. Розвиток ідеї культури у філософії Нового часу в контексті сучасних стратегій. Евристичний потенціал типології як епістемологічний і культурний феномен, пов"язаний із конституюванням смислу.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки України Харківський національний педагогічний університет ім.Сковороди Національної Академії Наук України, відділ філософії культури, етики та естетики. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Корабльова Надія Степанівна, Харківський національний університет імені В.Н. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Однак, виявляючи себе існуючою й укоріненою у певній культурі, людина не тільки прагне виразити й зберегти свою культурну ідентичність, але й пізнавати інші культури. Тому філософія культури прагне розвязувати як онтологічні проблеми буття людини в культурі, так і проблеми генезису культурних форм, історичної динаміки їхнього розвитку, типологічного розрізнення. У наш час існує безліч різних типологічних побудов культури, які здійснюються на основі різних принципів типологізації. У цьому сенсі проблема типології в соціально-гуманітарних науках співвідноситься з проблемою класифікації в природничих науках, а типологія виявляє свою спорідненість з класифікаційними процедурами. В області вивчення культури типологічний метод дістав поширення у звязку з концепцією «культурно-історичних типів» («цивілізацій») М.Я.У ньому проводиться докладний аналіз уживання поняття тип в історії філософської й наукової думки, у результаті якого було виявлено, що вперше це поняття зустрічається у філософських системах Платона, Аристотеля, Плотіна як одне з основних понять поряд з поняттями «форма», «ейдос», «ідея», що характеризують форму й будову речей. Ґете було виявлено, що для нього поняття тип (das Urphanomen) стало ключовим у наукових дослідженнях з порівняльної анатомії, ботаніки, у вченні про колір. Також було виявлено, що в сучасних дослідженнях пропонуються різні трактування поняття «тип»: як «прообраз, основна форма, що допускає відхилення» (А.В. Таким чином, проведений аналіз виявив складність і неоднозначність визначення поняття «тип» у сучасних соціально-гуманітарних дослідженнях, що відбилося також і на розумінні типології як процедури виділення типів. У другому підрозділі «Генеалогія типологічного методу» було виявлено, що типологія як засіб конституювання смислової структури дійсності виникає в період Нового часу в результаті секуляризації, тобто типологія стає засобом конституювання смислової структури такої дійсності, у якій відсутні всякі трансцендентні сенси.У результаті аналізу ґенези проблеми типу й типології в соціально-гуманітарному пізнанні, було виявлено, що спочатку тип розумівся як якась ідеальна й незмінна сутність (пра-феномен), як споконвічний план будови того або іншого обєкта, що його варто виявити за зовнішніми проявами (Й.-В. Також і типологія як метод виділення типів має в сучасному соціально-гуманітарному пізнанні різні трактування й інтерпретації. У звязку з цим було запропоновано розглянути типологію не тільки як метод дослідження, але і як таку процедуру, що має гранично широке теоретичне значення, що виходить за рамки суто пізнавального відношення до дійсності, і повязане з ширшим процесом конституювання смислу й осмисленості як такої. Завдяки використанню генеалогічного підходу стало можливим виявити джерела виникнення типології як засобу конституювання смислової структури дійсності в умовах секуляризації. Звернення до історико-філософських витоків проблеми типології дозволило виділити три засоби конституювання смислової структури дійсності: класифікація (античність), ієрархія (середньовіччя), типологія (Новий час).