Відомі представники екзистенціалізму та їхні погляди на нього. Дослідження проблеми свободи людини за часів Альбера Камю. Образ головного героя, Мерсо, його поведінка в різних ситуаціях. Відображення душевного стану героя за допомогою стихії природи.
Аннотация к работе
Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»З давніх часів культура Франції була щедра на «моралістів», наставників, проповідників чесноти. Перш за все це майстри пера і мислителі, які торкалися в своїх книгах загадки людської природи з дотепною відвертістю, подібно Монтеню в XVI ст., Паскалю в XVII ст., Вальтеру, Дідро, Руссо в XVIII ст. Франція XX сторіччя висунула чергове сузіря таких моралістів: Сент-Екзюпері, Сартр. Та й цей не дивно, адже він у своїй творчості торкався проблеми людського існування , пошуку сенсу життя, намагався знайти відповідь на злободенні питання людства [1, 17]. Про це свідчить наявність в історико-філософських текстах численних і різноманітних дефініцій свободи: «свобода - це відсутність зовнішніх перепон для руху» (Т.Згадки про екзистенціалізм (або „філософію існування”, як він спочатку називався) вперше зявився в кінці 20-х років ХХ століття. Таким чином ми бачимо, що філософія екзистенціалізму виникла після першої Світової війни, в умовах, коли під впливом суттєвих соціальних змін, повязаних зі вступом капіталістичного суспільства в епоху імперіалізму і особливо з „світовою катастрофою ”виникають різні зміни в суспільній свідомості. Екзистенціально-філософське вираження глибоких потрясінь, що відбувся в 20-30-х роках і він викликав зацікавленість у покоління західної інтелігенції перш за все тому, що звернувся до проблеми критичних, кризисних ситуацій, спробував розглянути людину в її „ходіннях по мукам ”, в перечерпуванні жорстоких історичних випробувань. Філософія класичного періоду ставила в центр уваги духовну активність людей, що реалізовувалась в науковій і художній творчості, в створенні і вдосконаленні політичних установ екзистенціалізму. Найбільш прямим вираженням кризи були падіння і складні перетворювання прогресивно-оптимістичних концепцій історії, що утворили ґрунт, на якій виріс екзистенціалізм, і що став разом з тим обєктом його критики.книги Хайдеггера „Буття і час ”, яка швидко набула широку відомість не тільки в Німеччині, але і в інших європейських країнах, ознаменувала виникнення нового напрямку виявлення його специфічної програми - і це не дивлячись на те, що ще задовго до цього, в 1916р., французький філософ Г. Ясперс в книзі „Психологія світоглядів ”намітили ряд принципів „екзистенціальної філософії ”, тобто філософії, що виходила з субєктивності мислителя, емоційної структури його свідомості. В праці Хайдеггера відчувається спроба викласти в систематичній формі принципи „екзистенціального мислення ”, новий апарат понять, суттєво відмінних від тих, якими користувались представники традиційної філософії - Платон і Аристотель, Декарт, Кант і Гегель. За цією книгою були написані такі праці, як „Кант і проблема метафізики ”(1929), „Що таке метафізика?” (1930), „Вступ у метафізику ”(1935, опубліковано в 1953), „Вчення Платона про істину ”(1942), (1950), „Що таке мислення?” (1954) [3, 283]. Зазвичай екзистенціалізм ділять на атеїстичний (Хайдеггера, Сартр, Камю) і релігійний (Ясперс, Марсель), що зовсім по-різному трактують межі людського існування і можливості їх подолання.«Сторонній» чи не найдосконаліше творіння Камю… повість створює живий тип, якого ще не було в літературі і з яким хочеться порівнювати реальних людей, що зустрічаються у житті, подібно тому, як ми порівнюємо їх з літературними типами…». Примітно, що вже в цьому першому записі як ключове звучить слово «правда», в червні 1937р. зявився нарис теми про людину, засуджену до страти. У липні 1937р. знов зявляється запис про людину, яка все життя захищає деяку віру. Коли «Сторонній» вийшов в світ, ціле покоління з жадністю прочитало цю книгу - покоління, життя якого не покоїлося на традиційних основах, було замкнутим, позбавленим майбутнього, зовсім як життя «Стороннього». Протагоніст роману поводиться, мислить, відчуває себе як людина, що пережила «метафізичне прозріння» і якій відкрилися найглибші екзистенційні істини: що людина сама під порожнім небом, що смерть - зникнення абсолютне й безповоротне, що життя відтак позбавлене сенсу й вищого призначення, а розуміння нульового результату будь-якої людської активності, знецінює саму активність.Службовець Мерсо, “романтик - екзистенціаліст ”працює в конторі, служба його порожня і монотонна, уривається радістю повернення Мерсо до пляжів «залитих сонцем, до фарб вечірнього південного неба». Мерсо розірвав внутрішні звязки з суспільством, він живе з усвідомленням абсурдності буття, що і робить його “стороннім ”, байдужим чужим цінностям і нормам суспільства. Люди ж не розуміють його, Мерсо протиставлений усім “іншим ”. Яке мені діло до Бога, до життя, що ми самі собі влаштовуємо, до долі, яку ми вибираємо, коли мені уготовано одну єдину долю…” Ця доля - смерть, яка неминуче очікує кожну людину.
План
Зміст
Вступ
1. Екзистенціалізм - провідна філософська течія ХХ століття
1.1 Умови виникнення екзистенціалізму
1.2 Відомі представники екзистенціалізму та їхні погляди на нього
2. Проблема свободи у романі «Сторонній» А. Камю
2.1 Жанр твору, проблеми та психологія героя
2.2 Позиція героя в творі
2.3 Відображення душевного стану героя за допомогою стихії природи