Дослідження проблеми справедливості у філософії Платона в єдності екзистенційних аспектів людського буття та процесу державотворення. Поняття справедливості як чеснота, що відповідає ідеалу та належному та як необхідна умова взаємовідносин між людьми.
Аннотация к работе
Серія: Філософія.Як показав проведений культур-філософський аналіз творів провідних філософів класичної доби, у філософській думці мислителів переважала ідея формування ідеалу як проекту, образу, недосяжного у реальному житті. Очевидно, що ідеали, відображені в творах філософів Античності, Середньовіччя та Відродження, містили ті моральні, етичні естетичні та соціальні прагнення, яківідповідали конкретно історичним умовам, у яких перебувало людство. Завжди в силі залишався той факт, що ідеал виступав як усвідомлення людських потреб та прагнень. Беручи до уваги різні точки зору, висловлені в різні часи та епохи, можна констатувати, що обєктивність ідеалу полягала в тому, що він виникає як обєктивна необхідність, яка відображає обєктивні потреби в удосконаленні певного суспільства, держави, особистості. У класичній філософії ідеалом поставала гармонія світобудови, людини і світу, людських відносин у суспільстві.Проблема справедливості залишається актуальною для сучасної людини, особливо в контексті екзистенційної порожнечі, що охопила людство в середині XX століття. Незважаючи на науково-технічні досягнення, людина не відчуває вкоріненості в буття, переважають почуття самотності, невдоволеності, страху, духовної пригніченості. Ролз узагальнив і конкретизував проблему справедливості, увівши два її принципи:по-перше, кожна людина повинна мати стільки прав і свобод, як і будь-яка інша; по-друге, соціальна та економічна нерівність має бути корисною для інших і, водночас, сприяти максимальній відкритості в суспільстві [7, с. Філософ відзначає суперечливий характер людських спонуканьі взагалі людського життя: людина не любить бути справедливою, а часто схильна до несправедливості, тому що це дає певну вигоду: «Бо кожна людина сама для себе вважає несправедливість набагато кориснішою, ніж справедливість» [5, с. Аналіз життєдіяльності справедливої та несправедливої людини приводить Платона до питання: яким людям живеться краще, які - щасливіші: «Чи краще живуть справедливі люди від несправедливих і чи вони щасливіші від них?» [5, с.Підсумовуючи дослідження, зазначимо, що до несправедливості в Платона схильна людина із залізними та мідними здібностями. Несправедлива людина використовує свійінтелектуально-психологічний потенціал для досягнення економічної, полtrialої, правової вигоди. Філософвисновує, що така людина не може бути щаслtrial Для філософа індивідуальне щастя органічно повязане із загальним добробутом держави, а справедливість є найпрекраснішим із благ, що веде до щасливого, доброчесного життя.