Поняття дитини з обмеженими функціональними можливостями. Порівняльний аналіз західних і вітчизняних моделей підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями. Соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями 1.1 Теоретичні підходи до визначення проблеми підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями 1.2 Досвід реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями Розділ ІІ. Особливості впровадження та реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями 2.1 Аналіз моделі культурного плюралізму щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями 2.2 Аналіз університету як інтеграційного поля для щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями Висновки Список використаних джерел Вступ Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку. Діти-інваліди, перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні в сім‘ї, позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя, виявляються непідготовленими до нього у відкритому середовищі. Зокрема, це стосується спілкування з іншими людьми, особливо - однолітками. За даними ООН, кожна четверта сім‘я у світі стикається з проблемами інвалідності, загальна кількість людей з обмеженими функціональними можливостями на планеті становить 600 млн. осіб, і понад чверть з них - діти (зокрема в Україні налічується понад 160 тис. дітей-інвалідів до 16 років). Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемами дітей-інвалідів займалося багато науковців, зокрема Л.С. Вавіна, Т.А. Власова, М.С. Певзнер, Л.І. Плаксіна, К.С. Лебединська, Л.І. Солнцева, Т.Г. Єгорова, Т.Д. Ілляшенко та багато інших [6, 76]. Мета даної роботи - теоретично обґрунтувати поняття дитина з обмеженими функціональними можливостями та провести порівняльний аналіз західних і вітчизняних моделей підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями. Предмет дослідження - соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями. Теоретичний аналіз проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями 1.1 Теоретичні підходи до визначення проблеми підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями На сьогодні у практиці роботи з дітьми з обмеженими можливостями все частіше можна зустріти ідеї педагогічної підтримки як концептуальної основи цього специфічного виду соціально-педагогічної діяльності. У той же час технологічні аспекти не знайшли глибокого висвітлення, що природно створює певні труднощі при застосуванні ідей підтримки в практиці роботи соціальних педагогів і соціальних працівників. Основу цього, за словами А. Леонтьєва, становить суб’єктність людини. Методичне забезпечення припускає розробку соціально-педагогічних технологій і рекомендацій щодо їх застосування різними суб’єктами соціально-педагогічної підтримки - педагогів, соціальних працівників, батьків. Головним серед цих документів є Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у грудні 1971 року, в якій говориться, що: - Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства; - Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї, допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину; - Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, включаючи й інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім державам, і Україні в тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій досвід у цій галузі.