Філософсько-антропологічний аналіз проблеми самотності, її зв’язок з світосприйняттям людини, станом душі, мотивацією вчинків, самосвідомістю. Форми самотності, підходи до проблеми в історії філософії, філософській антропології та соціальній філософії.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукСучасні філософські дослідження проблеми самотності як однієї з найважливіших властивостей життєвого світу особистості необхідні для аналізу багатьох філософських проблем, що стосуються різних проявів людського буття. До початку 90-х років ХХ століття дослідження феномену самотності людини, як правило, перебували за межами статі. Наприклад, у розумінні Августина Блаженного, гріховність і смертність людини самі по собі визначають її самотність перед лицем Бога, прямуючи до Якого людина тільки і зможе перебороти свій самотній стан. Пізніше ця тенденція виявляється в епоху раннього протестантизму (перша половина XVI ст.), який недооцінював спілкування людини з людиною і пропагував ідею безпосереднього діалогу з Богом. Б.Паскаль стверджував, що зовсім самотня людина - це людина закинута в безглузде буття, в якому вона постійно зіштовхується зі своєю самотністю. Смуток і печаль складають, на його думку, вічні умови людського комфорту, а найбільше щастя людини полягає в досягненні насолоди через самотність, адже в самотності людина досягає свого істинного “буття”.Юм вважав, що люди не тільки самотні у своїх стосунках з іншими людьми, але вони неминуче сторонні у відношенні до себе. Він вважав, що людина не може жити сама по собі, щоб не спілкуватися з іншими людьми, не може сама вирішити свої проблеми, не звертаючись за допомогою до інших людей. Згадані вчені розглядали проблеми, повязані з соціально-психологічним станом особистості, що перешкоджають встановленню особистих стосунків між людьми і сприйманню однією людиною іншої як особистості. “Зовнішня” самотність фізично відокремлює людину від інших людей, викидаючи за межі соціуму. Ґендерна методологія, виявляючи статеві ролі людей в соціумі, дозволяє побачити, наскільки ці ролі конструктивні або деструктивні для особистості і суспільства, дозволяє побачити відмінність в соціокультурному змісті цих ролей, відмінності, котрі не зводяться ні до протиставлення (чоловік - природа / жінка - культура / чоловік - сила / жінка - слабкість), ні до редукції (чоловік - людина / жінка - сексуальність / чоловік - норма / жінка - відхилення).У буденній свідомості мільйонів людей ХХІ століття самотність повязана з глибоким, трагічним переживанням, прагненням людини бути не самою і неможливістю здійснити це практично. Це означає, що всі обставини життя втрачають своє вирішальне значення для людини. Більше того, відчуття самотності, постійне переживання відсутності й навіть неможливості встановлення близьких духовно-інтимних відносин з іншими людьми починають визначати обєктивний стан людини в соціумі. Переживання самотності як психологічного феномену містить у собі субєктивну потребу й обєктивну неможливість розуміння людини людиною. Наявність вищеперелічених та інших негативних індивідуальних якостей у людини, більшість з яких має соціально набутий характер, іноді зводить нанівець зусилля тих людей, які за характером своєї діяльності причетні до освіти й виховання, і в своїй сукупності (за відповідних обєктивних умов) сприяють формуванню таких негативних якостей індивіда, як безвідповідальність, необовязковість, моральна ненадійність.