Оптимістичні та песимістичні концепції на проблему прогресу моралі. Дослідження основних віх прогресу моралі. Характеристика моральних викликів сучасного світу. Аналіз глобальних тенденцій у сучасному світі. Прогнозування особливостей моралі майбутнього.
Аннотация к работе
Проблема прогресу мораліНа буденному рівні свідомості проблема прогресу моралі зводиться до співвідношення моралі батьків (старшого покоління) і дітей (молодшого покоління).Звичайно, людське в людині не вичерпується мораллю, а мораль не вичерпується стосунками між людьми, оскільки й ставлення людини до самої себе, до живої і неживої природи також належить до сфери моралі, а відповідно, й компетенції етики. У поглядах на проблему прогресу моралі окреслилися оптимістичні, песимістичні, а також індиферентні ("ні прогресу, ні регресу") концепції. В одних мораль розглядається заздалегідь приреченою на прогрес, в інших ЇЇ розвиток ставиться в залежність від свідомості, волі, готовності людей захищати і творити добро, боротися зі злом, самовдосконалюватися. Маркс) усе в світі розвивається, а отже, і мораль перебуває в розвитку, якому властиві дві тенденції - прогрес і регрес. Не переконують у цьому твердження про ототожнення Сократом доброчесності зі знанням про доброчесність, оскільки він вважав, що людина, яка знає, що таке добро, не буде чинити зла.Йдеться насамперед про невиправдане ототожнення моралі як ідеального феномену (власне моралі, моралі у вузькому розумінні цього слова) з моральністю, тобто реальними стосунками між людьми, які контролюються громадською думкою з огляду на те, добрими вони є чи ні. Наприклад, випадки проміскуїтету, інцесту і навіть канібалізму трапляються і в наш час, проте це свідчить насамперед про характер моральності людей, причетних до цих випадків, а не про мораль, норми належної поведінки, підтримувані громадською думкою відповідного суспільства, а тим більше - людства. Та й рівень морального розвитку людини не прямо залежить від її теоретичних знань, стан моралі суспільства визначають морально не досконалі особистості (хоч вони приносять йому славу), а система моральних норм і цінностей, якою керується громадська думка цього суспільства. Мораль, її норми є вищими, ніж доморальні засоби регулювання стосунків між людьми, оскільки норми моралі винятково універсальні, пластичні, що дає змогу особі самостійно приймати рішення і діяти у будь-якій життєвій ситуації. Сенека, наприклад, вважав людину найсвященнішим предметом для іншої людини, раба за його природою прирівнював до інших людей, в його душі вбачав ті самі начала гордості, честі, мужності, великодушності, які даровані й іншим людським істотам, хоч би яким був їх соціальний стан;Люди, яким випадає жити на переломі століть, часто вважають себе щасливими. Воно криється не в політичній доктрині або тим більше в містичній безнадії чи ізоляції, притаманній людському єству; патологія ця також не має стосунку до науки, технології або законодавчих вимог соціальних змін". Хоча віра у всесилля розуму істотно похитнулася в минулому столітті, оптимістично налаштовані мислителі все-таки покладають великі надії на розум, науку, техніку і технології, запровадження всеосяжних комунікативних звязків, які, на їх переконання, дадуть змогу розвязати глобальні проблеми людської цивілізації і світу. Одні мислителі вбачають причину глобальних проблем у складностях і суперечностях зовнішнього світу, інші вважають, що розвязання більшості суперечностей, життєвих проблем передбачає внутрішню перебудову самої людини. Двадцяте століття, за словами сучасного японського філософа Дайсаку Ікеда, вже попередило людство про те, що воно не виживе, якщо моральні і етичні категорії гуманізму не ввійдуть у повсякдення, якщо у відносинах між народами і людьми не діятимуть моральні норми співжиття.Історія людських цивілізацій свідчить, що їх піднесення і занепади перебувають в органічному звязку з рівнем розвитку і станом самопочуття людей як особистостей. Побутує думка, що духовно-емоційна життєздатність людини як цілісної особистості має тенденцію до зниження; спади в розвитку народів і цивілізацій, що періодично повторюються, стають усе глибшими, а людина стає системою, що стимулює своє самознищення. Одні з цих засобів дають практичний ефект, підносячи на певний час рівень духовно-емоційної життєздатності людини, не викликаючи негативних наслідків. Поширеним парадоксом є те, що підневільна, обтяжена турботами, пригнічена, нужденна людина має певний рівень духовно-емоційної життєздатності, а немало заможних і вільних людей переживають нудьгу, а то й відмовляються від життя. Психологічна переконаність у наявності сенсу життя залежить не стільки від рівня освіти людини, скільки від її життєвого досвіду, насамперед від реальної привязаності до світу (наявність улюбленої справи, коханої людини тощо).