Поняття і критерії обмеженої осудності. Межі компетенції судді (слідчого) та психіатра-експерта при визначенні обмеженої осудності. Особливості кримінальної відповідальності та покарання обмежено осудних осіб, застосування їх примусового лікування.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України Васильович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального права В.М.Корецького НАН України, провідний науковий співробітник кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, Мельник Микола Іванович, Апарат Верховної Ради України, заступник керівника Головного науково-експертного управління Захист відбудеться “27” лютого 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м.Актуальність проблеми обмеженої осудності визначається наступним: по-перше, майже 40% осудних осіб із тих, кому призначено судовопсихіатричну експертизу виявляють ознаки психічних порушень непсихотичного рівня (так звані психічні аномалії), що можуть суттєво обмежувати, але не позбавляти здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. З цього випливає, що психічні аномалії як обставини, що помякшують відповідальність (покарання), можуть бути реалізовані лише через правову категорію обмеженої осудності; Розвязання проблеми обмеженої осудності, деталізація ознак (критеріїв) обмеженої осудності, вироблення пропозицій щодо її ефективного застосування тощо необхідні для уникненя можливих зловживань та помилок при обґрунтуванні того, що злочин, вчинений обмежено осудною особою, визнається вчиненим за помякшуючих покарання обставин. Поєднання цих обставин визначає головну мету передбачення в КК категорії обмеженої осудності: визначення юридичних підстав і механізму, через які судовопсихіатрична експертиза може зробити зрозумілим для суду значення хворобливих розладів психічної діяльності особи, що не усувають осудності, для вирішення питання щодо її вини та відповідальності. Предметом дослідження є норми кримінального законодавства, присвячені регламентації категорії обмеженої осудності, слідчо-прокурорська та судова практика застосування норм про відповідальність за вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, експертна практика про визнання (невизнання) особи обмежено осудною, доктринальне тлумачення та практичне розуміння норм, що передбачають кримінальну відповідальність за діяння, вчинені обмежено осудними особами, погляди суддів, працівників правоохоронних органів, експертів-психіатрів і експертів-психологів на обмежену осудність.У першому підрозділі “Витоки та історичний нарис обмеженої осудності” подається історичний огляд проблеми обмеженої осудності, початки якої тягнуться ще з VI ст. н.е. Головні заперечення проти обмеженої осудності зводяться до наступного: наявність або відсутність “здатності до ставлення” може характеризувати лише осудність або неосудність, ніякого проміжного ступеня осудності між зазначеними межами не має; важко знайти якийсь конкретний вимір для визначення критерію цього поняття, межі обмеженої осудності здаються надто слабко окресленими; наявність категорії обмеженої осудності може призвести до помилок і зловживань тощо (Н. Обмежена осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, обовязковою ознакою якого (стану) є суттєве обмеження внаслідок хронічного або тимчасового розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості. Юридичним критерієм обмеженої осудності є: вчинення (або факт вчинення) суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня); наявність доказів вчинення його особою, стосовно якої вирішується питання про обмежену осудність. Співвідношення обмеженої осудності з осудністю - неосудністю можна показати за допомогою філософської категорії частини і цілого, де осудність являє ціле, а обмежена осудність - її частину, тобто обмежена осудність охоплюється осудністю.