Виявлення онтологічного та логіко-гносеологічного статусу політологічної категорії згоди. Розробка основних символічних складових політичної маніфестації суспільної згоди. Визначення та характеристика головних функцій згоди в людських колективах.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. п. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступенякандидата політичних наукРобота виконана у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Науковий керівник: доктор філософських наук Шевченко Олексій Костянтинович, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Захист відбудеться 23 червня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.12 Національного педагогічного університету імені М.П. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Проблема «національної» та «суспільної згоди» є однією з основних проблем політичної науки, оскільки вона містить не тільки важливі теоретичні складові (адже така згода складає основи будь-якого суспільного буття), але й має важливу практичну спрямованість на вирішення нагальних задач суспільної, національної та політичної єдності країни. Подібна багатоаспектність концепту «національної згоди» та близьких до нього понять «суспільної згоди», «суспільного консенсусу», «національної єдності», «солідарності», «злагоди» призводить до того, що окреслені дефініції складають основу не тільки наукового, але й суто політичного дискурсу. В аналізі зазначених вимірів суспільної угоди досліджено її роль у детермінації типу суспільства та його політичного устрою. 5) зясувати специфіку «згоди» як «суспільного консенсусу» та колективної «угоди» стосовно принципів справедливості як гармонії інтересів членів спільноти в «політичних суспільствах»; Так, серед загальнофілософських методів застосовані наступні методи: діалектичний (для аналізу «суспільної згоди» в її історичному розвитку та у звязку з іншими соціальними феноменами), метод від абстрактного до конкретного (який дозволив продемонструвати історичні модифікації концепту «суспільної згоди»), метод аналізу та синтезу (з метою демонстрації того, яким чином різні типи суспільної згоди створюють певну модель суспільства), індукції та дедукції (тобто стратегії узагальнення одиничних соціально-політичних явищ та аналіз таких явищ в річищі загального принципу), трансцендентальний підхід як аналіз концептуальних передумов уявлень про той чи інший соціально-політичний феномен.У першому розділі - «Проблема «національної згоди» в соціально-політичній теорії» - аналізується категоріальний статус поняття «суспільна згода», його місце в соціально-політчиній теорії. «Категоріальний статус поняття «національної згоди»: відмінності між науковим, ідеологічним та побутовим вжитком»-проаналізовано ступінь науково-теоретичної розробки проблеми та специфіку цього поняття в різних типах дискурсів. Відзначається, що міждисциплінарний характер проблеми суспільної згоди спричинив той факт, що ця проблема розроблялася в різних галузях знань. Великий пласт політико-філософської літератури, яка тією чи іншою мірою торкалася проблеми суспільної згоди, репрезентують численні роботи з питань «національної свідомості», «національної ідентичності», в рамках якої «суспільна згода» набуває вигляд «національної згоди». У сучасній вітчизняній політичній науці проблема суспільної згоди розглядалася в контексті проблеми національного та державного будівництва, кризи національної ідентичності та суспільної згоди (зокрема кризи «консенсусу еліт» та кризи «консенсусу між населенням та владою»).«Національна згода» як обєкт політологічного аналізу» - обґрунтовується теза про те, що національна спільнота є продуктом суспільної згоди, в той час як національна ідея може розглядатися як проект такої згоди. Показано, що в обох концепціях націєтворення «нація» мислиться як певна «самість», ігнорується проблематика «згоди» як найважливішого інструмента формування національної спільноти та сфера «політичного» як онтологічний простір формування цієї спільноти. Ілюструючи цю тезу, автор виокремлює наступні типи трансцендентальних передумов згоди членів певної спільноти стосовно своєї належності до «нації»: а) передумови «національної свідомості» (когіто-передумови); б) структурні передумови (наявність певних інституцій, в рамках яких можливе формування «національної свідомості»); в) соціальні та статусні національної згоди; г) комунікативні передумови, які мають безпосереднє відношення до всіх консенсусних форм соціальних відносин. Показано, що перелічені трансцендентальні передумови «національної згоди» демонструють той факт, що ця згода передбачає наявність складних абстракцій («народ»), складних операцій та складної форми соціальної поведінки в якості члена національної спільноти.