Підходи до дослідження психології мовлення у світовій науці з середини ХХ ст. Науковий доробок Б. Баєва у дослідженні проблеми внутрішнього мовлення. Внесок І. Синиці у розробку проблеми зовнішнього мовлення в контексті процесу шкільного навчання.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Проблема мовлення в українській психології (на матеріалі наукової спадщини Б.Ф.Науковий керівник: кандидат психологічних наук Офіційні опоненти: член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Міністерства освіти і науки України кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Захист відбудеться 21 травня 2003 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім.Осмислення наукової спадщини попередніх поколінь психологів, її ретроспективна рефлексія є необхідною умовою розробки багатьох проблем сучасної психологічної науки, яка повинна сприяти підвищенню ефективності існуючої системи освіти, побудові її на засадах демократії та гуманізму, що вимагає, в свою чергу, дослідження низки психологічних проблем, серед яких однією з провідних і фундаментальних є проблема мовлення. В українській психології розробка загальнопсихологічних проблем мовлення належить О.О. Синиця, будучи самобутніми психологами, запропонували і науково обґрунтували найбільш пріоритетні напрями дослідження проблеми. На жаль, ряд висунутих ними важливих психологічних ідей і на сьогодні з різних причин залишаються не реалізованими, іноді незаслужено забутими, а така спадщина безперечно потребує вивчення з метою її подальшого розвитку та практичного використання. Практика свідчить, що мовлення багатьох учнів недосконале, невиразне, а отже, для вирішення цієї проблеми важливо зясувати співвідношення зовнішнього і внутрішнього мовлення, особливості труднощів учнів у засвоєнні писемного мовлення, особливості розповідних форм монологічного мовлення учнів тощо.Проведений аналіз літературних джерел показав, що у світовій науково-психологічній думці проблема мовлення розроблялася у трьох основних площинах: 1) проблема співвідношення мислення і мовлення; 2) психологія внутрішнього мовлення; 3) психологія зовнішнього мовлення. У зарубіжній науці виокремлюються три концептуальні моделі співвідношення мислення і мовлення. Вітчизняні вчені по-новому підійшли до вивчення даного психічного явища: по-перше, вони значно розширили межі проблеми взаємозвязку мислення і мовлення. Проте у конкретному трактуванні цього принципу виникли певні розбіжності, зумовлені складністю психічних феноменів та утрудненням їх експериментального дослідження, неоднозначним тлумаченням змісту понять ”мислення“ і ”мовлення“, динамічністю вказаних явищ, які керуються системними детермінантами і, як наслідок, складністю у фіксації їх перебігу. При цьому вчений вважає, що головна специфічна особливість внутрішнього мовлення полягає у своєрідності його функцій: обдумування, планування, регуляція діяльності, внутрішня підготовка процесу спілкування та обміну думками тощо.