Процес моральнісного розвитку людини. Втрата органічної благотворної єдності з природою в епоху Середніх віків, пошук відповідей буття в християнської релігії. Соціальні відносини, ідеї єретичного руху. Розкриття особистісного потенціалу індивіда.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету Науковий керівник - доктор філософських наук,професор кафедри філософії Київського інституту туризму, економіки і права ЛЕВИЦЬКА Олександра Іванівна; Захист відбудеться “28” жовтня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м.Однак, на жаль, хвиля інтересу до Середньовіччя лише краєм зачепила дуже важливу і надзвичайно цікаву світоглядну проблему цього періоду, а саме: проблему моралі Середніх віків, зокрема проблему моральнісного розвитку середньовічної людини, її особистісного самовизначення. Поглиблене вивчення моральнісного буття Середньовіччя, особливостей світосприйняття та світорозуміння середньовічної людини, її моральних пошуків та духовних потреб, що виникали на фоні грандіозних соціально-політичних трансформацій, дасть змогу проникнути в суть багатьох моральнісних проблем сучасності, повязаних із ситуацією, коли в умовах соціальних катаклізмів людина відчуває себе загубленою й самітньою, коли єдиним виходом для неї постає відхід у лоно релігії. Однак, вивчення моралі Середньовіччя як епохи, коли християнство було вселенською релігією і чинило могутній вплив на свідомість людини, показує певну однобічність таких висновків. Жива практика культури є значно багатшою від суто релігійної регламентації життя і світогляду людини, вивчення її виявляє, що феномен моралі взагалі, і мораль Середньовіччя зокрема, не вичерпується лише ідеологією християнства, а є багатоманітним духовним і культурним явищем, котре виходить за межі релігійного обгрунтування канонів і принципів людської поведінки; релігія виявляється такою, що що не охоплює повністю духовні засади суспільства. Своєрідна теоретична “експертиза” культури, релігії і моралі Середньовіччя дасть змогу глибше зрозуміти закономірності взаємовідношення релігії і моралі, а також усвідомити, що релігія не є “панацеєю” від моральних вад сучасності.У вступі обгрунтовується актуальність теми, виявляється ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, зясовуються питання теоретичної і практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження. У першому розділі - “Історичні передумови та філософське осмислення переходу від общинної моралі до моралі індивідуальної” - шляхом аналізу особливостей світосприйняття та світовідчуття античної людини періоду еллінізму здійснюється спроба осмислення витоків моралі Середньовіччя. Зазначається, що пізня античність, як період руйнації безпосередніх звязків людини і природи, людини і соціуму, втрати чітких життєвих орієнтирів і можливостей впливати на події суспільного життя, виникнення і поширення християнського віровчення, стала тим підгрунтям, на якому сформувалися засади моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків. Релігія як пошук нового, нетутешнього, кращого світу, зайняла ту духовну порожнечу, яка виникла для пануючих (honestiores) у результаті зникнення інтересу до політики; для підкорених (humiliores) - у результаті усвідомлення безнадійності умов матеріального і морального, духовного існування, що, неначе, паралізувало їх прагнення йти вперед, до всебічного поліпшення свого буття. Таким чином, основними моральними характеристиками людини, що стояла на порозі Середньовіччя, були відчуття безнадійності, розпачу та зневіри у справедливість.У першому параграфі другого розділу - “Специфіка офіційної християнської моралі” - розглядаються особливості моральної доктрини християнського віровчення як одного з чинників моральнісного буття людини епохи Середньовіччя. Якщо антична етика, що мала характер розумовий і натуралістичний, грунтувалася на спрощеному розумінні людини (у досконалій людині ірраціональна частина повинна перебувати, зокрема, за Арістотелем, під повним контролем раціональної, що забезпечить їй, як “розумній істоті”, “міру щастя”), то усвідомлення того, що окрема, жива, реальна, “цілісна” людина є не тільки - сила, свобода, розум, а й водночас, - і слабкість, залежність, постійне боріння між добром і злом - усвідомлення всього цього приходить в античний світ разом із християнством. Втікаючи від приниження і зневаги, образ і експлуатації, людини знаходить порятунок і духовний прихисток у християнських общинах. Спираючись на здобутки сучасної медієвістики, виходячи з аналізу “народної” культури Середньовіччя, реальної картини впливу християнського віровчення на становлення моральності середньовічної людини, дисертант робить висновок, що вплив християнства на моральнісне життя людини періоду високого і пізнього Середньовіччя насправді був не таким уже й значним.